Спецпроект

Під Києвом лицарі штурмували середньовічну фортецю (ФОТО)

У "Парку Київська Русь" під Києвом пройшов історичний фестиваль "Лицарство XV століття - Штурм фортеці".

Атмосферу Середньовічної Європи відтворювали понад 300 українських та закордонних реконструкторів і артистів різних жанрів, повідомляє УП.Життя.

Учасники дійства влаштували видовищну середньовічну битву "меле": лицарі продемонстрували всі обладунки, зброю та бойові маневри.

 Вітальний вихід усіх учасників - представників різних клубів реконструкції

Билися лицарі на совість. Від ударів прогиналися шоломи та ламалися списи.

 З луками й стрілами, мечами й списами, у кольчузі й шоломах...

"Було спекотно. Проте зараз ми вдягнені в одяг з натуральних тканин, який добре вентилюється. До пекучого сонця ми були готові, адже у Середні віки особливих силових вправ лицарі не виконували, а більше уваги приділяли витривалості", - розповів Костянтин Тимофєєв (клуб "Рота святого Андрія").

"Без страху й докору"...

Поряд із лицарями були справжні дами, які після битв поїли своїх героїв водою та приводили їх до тями.

Реконструкція штурму фортеці XV сторіччя стала кульмінацією свята. Вона відбулася з використанням драбин, тарану, катапульти і требушету (метальної машини - ІП).

 Надто важке ядро не долітало навіть половини відстані до брами фортеці

Глядачам показали, як доблесні лицарі брали в облогу замки, яку використовували при цьому тактику та як мешканці захищали свої володіння.

Середньовічні "сапери" підривали частокіл порохом...

"Удари всі були справжніми. Ось, наприклад, у Генрі на обличчі та шоломі слід від "несправжнього" удару", - зізнаються лицарі й посміхаються.

 Хто зі зброєю до нас прийде, той від зброї й загине...

За лаштунками дійства, у таборі, де жили учасники фестивалю, теж панувала атмосфера суворого та романтичного Cередньовіччя: саморобний одяг та посуд, стародавні страви, життя просто неба.

 У таборі затишшя перед боєм

Відвідувачі ж могли пройти з екскурсоводом територією парку та послухати, як жили українці в Cередньовіччі.

Як розповіла одна з учасниць фестивалю Анна, для реконструкторів фестиваль тривав 4 дні: в четвер та п'ятницю шанувальники Cередньовіччя відтворювали історичні події в закритому колі, а в суботу й неділю - для відвідувачів.

1410: білоруська реконструкція про князя Вітовта (ВІДЕО)

За її словами, більшість реконструкторів глибоко вивчають певну добу, тож коли вони зустрічаються на фестивалях, то більшість уже знайомі - і їм є чим поділитися.

 Всі фото - УП.Життя

Анна також зізналася, що дійства без відвідувачів відбуваються дещо інакше, ніж на публіці: реконструктори почуваються вільніше й усе відбувається природніше, ніж на показ. Вона розповіла, що й у ніч перед показом реконструктори брали штурмом фортецю: відточували майстерність в улюбленій справі.

На дівчині - одяг простої селянки, який вона зшила сама. Кожна деталь одягу відповідає духу доби: від тканини й крою до взуття з "панчохами" та аксесуарів: ремінця, ґудзиків, головних уборів.

Анна розповіла, що деякі дівчата шиють собі одяг до кожного фестивалю, відповідно до обраного образу й статусу. Чоловіки ж часто шиють собі один костюм, який використовують, доки не зноситься. Але їм зазвичай ще належить одягати обладунки.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.