Спецпроект

Новим директором заповідника "Херсонес" стала людина Литвина

Новим директором заповідника "Херсонес Таврійський" став Леонід Жунько, який не має історичної освіти, зате має досвід того, як треба не вирішувати проблеми заповідника.

Про це повідомляють "Коментарі".

На керівних посадах в Севастополі Леонід Михайлович ще з далекого 1985 року. Тому його призначення на будь-яку іншу посаду в Севастополі, крім директора заповідника "Херсонес", виглядало б логічним.

Нагадаємо, колишній керівник "Херсонеса" Леонід Марченко, який пропрацював на цій посаді 26 років, пішов на заслужений відпочинок. З травня в.о. директора працював Денис Тур - брат голови Республіканського комітету з охорони культурної спадщини Сергія Тура. Затвердити його на посаді повинні були в липні, але вийшло інакше.

Нинішній голова севастопольського міського відділення Народної партії Литвина, Жунько отримав посаду, на якій може увійти в історію як могильник одного з найбільш цінних історико-археологічних заповідників Україні.

За словами Жунько, в ході своєї роботи в якості директора він має намір вирішити головне завдання - включити "Херсонес Таврійський" в список пам'яток культурно-історичної спадщини під патронатом ЮНЕСКО.

Якби директором заповідника став не Леонід Михайлович, а інша людина, озвучені наміри виглядали б амбітно, але у випадку з новим призначенцем фахівці в обіцянки не вірять. Адже у цього чиновника було безліч часу для того, щоб, будучи при владі, вирішити проблеми заповідника, але він цього не зробив.

Ба більше, за час його керівництва Севастополем, та й після нього, питання земель заповідника вирішувалося аж ніяк не на користь останнього. З 500 га археологічно цінних земель держакти оформлені тільки на 43 га. Тому Херсонес варварськи забудовується.

Збережи старий Херсонес. Севастопольці проти забудовників

 

Чого тільки варта забудова Карантинної бухти. Нагадаємо, що в 2008 році там під час спорудження висоток було виявлено кілька гробниць дохристиянської епохи. А приватні пансіонати, побудовані на кістках на Дівочої горе? А яхт-клуб?

Одним словом, немає нічого дивного в тому, що виступ Жунько був зустрінутий колективом музею досить насторожено.

По-перше, він - не історик, не археолог, і не має ніякого відношення до науки. По-друге, співробітники музею критично сприйняли пафос, з яким Леонід Михайлович входив до посаду: священик Володимирського собору отець Стефаній передав Жунько благословення митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря.

З чого б це раптом? Чи не тому, що церковники вирішили активізувати повернення приміщень Херсонеського монастиря, в яких сьогодні розташований музей? У всякому разі, поки заповідником опікувалися вчені, вони цього зробити не могли. Подейкували, що Леоніда Марченко пішли саме через його непоступливість у церковному питанні.

Тому від Жунько в УПЦ МП явно очікують більшої гнучкості. Що він на словах вже проявив, заявивши наступне: "Місце першохрещення має не менше значення, ніж городище. Це місце знаходження нашої ментальності та духовності. Потрібно не тільки зберегти Херсонес, а й організувати тут місце мегапрочанства".

Отже, зробили висновки експерти, новий директор не розуміє, що туризм може принести в Херсонес значно більші суми, ніж прочани. Тим паче, що історики досі сперечаються з приводу місця хрещення Володимира, ставлячи під сумнів легенду про його хрещенні саме в Херсонесі...

На сьогодні держава практично самоусунулася від наукових археологічних розкопок в цих місцях (а розкопано в Херсонесі всього близько 10%, вони ведуться в основному за рахунок американських і європейських фондів), так ще й нічого не робить для усунення забудови території. А також потурає релігійній громаді, яка мало зацікавлена ​​в наукових дослідженнях з історії дохристиянських часів.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".