Спецпроект

Українські пошуковці не дали росіянам провести несанкціоновані розкопки

Члени ВГО "Союз "Народна пам'ять" на Закарпатті допомогли припинити несанкціоновані розкопки.

Як повідомив віце-президент ГО "Пошук-Захід" Богдан Пилипів, підозрілий табір пошуковців був виявлений ним цілком випадково, під час подорожі Великоберезнянським районом 22 липня 2011 року.

Поблизу с. Любня молоді люди в одностроях штиковими лопатами проводили земляні роботи на місці масового поховання жертв Першої та Другої світових воєн.

На питання пошуковця, що вони тут роблять і чи мають дозвіл на земляні роботи, не відповіли. Але стверджували, що всі роботи погоджені з місцевою владою та керівництвом Ужанського Національного парку (ця місцевість відноситься до його території).

Один з молодих людей зателефонував невідомій людині, яка повідомила, що тут проводиться захоронення відходів і облаштування вигрібної ями для учасників табору, розташованого за 150 метрів.  

Про сумнівний табір було негайно повідомлено голові ГО "Пошук-Захід" О. Русину та представникові відділу охорони культурної спадщини Т. Сопці. Після чого Б. Пилипів дістався до м. В. Березний та подав заяву про виявлене правопорушення до райвідділу міліції.

Того ж дня ввечері разом з працівниками правоохоронних органів члени ГО "Пошук-Захід" повернулися на місце події.

Як з'ясувалося, розкопки на території Національного парку вели учасники Міжнародного молодіжного волонтерського скаутського табору "За перевал-2011". Вік учасників - від 15 до 25 років, загальна чисельність - 40 осіб.

Табір був організований Федерацією Скаутів "Галицька Русь" спільно з Ужанським Національним природним парком за підтримки Фонду Анатолія Лісіцина (Росія, м. Ярославль) та за сприяння Великоберезнянської районної державної адміністрації.

Детальніше про "Галицьку Русь" і Фонд Лісіцина читайте тут

Жодних погоджень з відділом культурної спадщини Закарпатської ОДА організатори табору не мали, вони взагалі не повідомили обласну владу про свою діяльність. Дозволи на земельні роботи також були відсутні.

Одним із завдань табору було визначено проведення спільно з Ужанським НПП комплексу робіт із впорядкування військових кладовищ часів Першої світової війни, розташованих в околицях сс. Волосянка, Ужок, Любня, Вишка, де поховані воїни австро-угорської та російської армій.

Як зазначив голова ГО "Пошук-Захід" Олександр Русин, цей випадок в черговий раз підтвердив, що далеко не всі, хто вважає себе пошуковцями, знають українське законодавство про пошукову діяльність та дотримуються його.

"Організація скаутів "Галицька Русь" під керівництвом Кирила Арбатова не просто проігнорувала вимоги українського законодавства щодо отримання дозволів обласного відділу охорони історико-культурної спадщини на проведення розкопок.

Вони організували без належного дозволу міжнародну експедицію, залучивши до свого табору іноземних громадян - росіян. Тим самим їхні бездумні дії могли спровокувати конфлікт між двома державами.

До того ж незрозуміло, чим керувалися місцева влада та керівництво Ужанського Національного парку, коли видавали дозвіл на ці роботи? Що це, службова недбалість чи злочинна халатність? Наскільки нам відомо, наразі ситуацію залагоджено за безпосереднього втручання Генконсула Росії у Львові.

Проте ми вважаємо, що українським правоохоронцям та державним органам охорони історико-культурної спадщини слід взяти під особливий контроль діяльність цієї організації, щоб виключити такі випадки у майбутньому", - переконаний О. Русин.

Лопатою і детектором. Чорні археологи замінюють офіційних

З точки зору чинного пошукового законодавства України ситуацію прокоментував перший заступник голови правління ВГО "Союз "Народна пам'ять" Володимир Дорофеєв:

"Якщо була запланована міжнародна експедиція, яка ставила за мету в тому числі й розкопки, то її проведення мало бути погоджено на рівні Міністерств закордонних справ двох країн.

За посередництва МЗС України організатори експедиції були зобов'язані отримати відповідні дозволи: від Міністерства культури України - на проведення польових пошукових робіт, та від Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України - на перепоховання.

Навіть якщо б розкопки проводила лише Федерація скаутів "Галицька Русь", вони провинні мати у своєму статуті здійснення пошукової діяльності та відповідні дозволи на пошук і перепоховання від Міністерства культури та Державної міжвідомчої комісії, а також кваліфікованих фахівців у своєму складі.

Організація ж подібних міжнародних акцій потребує особливо зваженого підходу, щоб вони не завдавали політичної шкоди відносинам двох держав"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.