Спецпроект

Завтра відкриють пам'ятник Андрею і Климентію Шептицьким

Завтра відбудеться урочисте відкриття та освячення найвеличнішого в Україні пам'ятника братам Шептицьким - Митрополиту Андрею та Блаженному Климентію - у їх родинному селі Прилбичі Яворівського району біля новозбудованого собору Пресвятої Богородиці УГКЦ.

Про це повідомляє "Львівський портал".

Відкриття та освячення пам'ятника братам Шептицьким відбудеться у символічний день - річницю дня народження митрополита Андрея Шептицького.

29 липня о 10 годині розпочнеться Божественна літургія, яку очолить владика Ігор (Возьняк), архиєпископ Львівський, та близько ста священнослужителів УГКЦ, після якої відбудеться освячення пам'ятника.

Очікується, що участь у відкритті першого в Україні пам'ятника митрополиту Андрею та блаженному Климентію Шептицьким візьме участь декілька тисяч прочан.

Як розповів скульптор Василь Гоголь, пам'ятник зображає сидячі постаті братів Шептицьких: митрополит Андрей в архиєрейських ризах із жезлом у руці та блаженний Климентій в монашому одязі з хрестом у руках. Форма скульптури є співзвучною із модерними рисами храмової композиції і разом творять єдину гармонію.

"Коли я називаю Шептицького святим, я не перебільшую"

Пам'ятник, заввишки майже 4 метри, зроблений із натурального каменю-вапняку і важить понад 40 тонн.

Вартість спорудження пам'ятника митрополитові Андрею та блаженному Климентію Шептицьким у селі Прилбичі становить близько півмільйона гривень.

29 липня доїзд на місце події можливий автобусом Львів-Мужиловичі (7.10 - від'їзд з автовокзалу біля Янівського цвинтаря).

Митрополит Андрей (в миру граф Роман Марія Александр Шептицький) - предстоятель Української греко-католицької церкви в 1900-1944 роках, митрополит Галицький.

Климентій Шептицький - рідний брата митрополита А. Шептицького, архімандрит монахів Студійського уставу. Заарештований у зв'язку незгодою перейти у православ'я і помер в ув'язненні у Володимирській тюрмі (Росія) у 1951 році. У 2001-ому зарахований до лику блаженних Римо-католицької церкви.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.