Спецпроект

Українські німці вшанували жертв сталінської депортації (ФОТО)

Минулої неділі у Києві біля кірхи (вул.Лютеранська, 22) було врочисто відкрито пам'ятний знак "Скорботний ангел" (автори - скульптор Микола Зноба та мистецтвознавець Вероніка Дирова).

Про це ІП повідомив Ігор Винниченко з Інституту досліджень діаспори.

Так німецька громада Києва пошанувала трагедію свого народу і тих своїх співвітчизників, яких 70 років тому сталінський режим депортував із місць їхніх поселень до Сибіру, Крайньої Півночі та Казахстану.

І в тій даличині навічно залишились - через морози, голод та нелюдські умови праці - четверо з десяти засланих.

Й до сьогодні керівники німецьких громадських організацій України не квапляться посилатись на дані офіційної статистки, згідно з якою на території держави проживають трохи більше тридцяти тисяч їхніх родаків (а 1939 р. на українських землях мешкали майже 880 тис. німців). Адже багато хто з тих, що пережили страхіття депортації, а також їхні нащадки приховують своє походження.  

 "Скорботний ангел" на Лютеранській

Принагідно варто зазначити, що в рядах Червоної Армії проти нацистів воювали майже 40 тисяч "радянських" німців, з яких 42 були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.   

Пам'ятні заходи німецькі громадські організації провели і в Білій Церкві, Бердянську, Вінниці, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Житомирі, Івано-Франківську, Кіровограді, Кривому Розі, Лозовій, Луганську, Львові, Луцьку, Мелітополі, Мукачевому, Миколаєві, Одесі, Рівному, Севастополі, Стаханові, Харкові, Херсоні, Хмельницькому, Чернівцях, Черкасах, Чернігові, інших містах і населених пунктах.

На Кримському ж півострові, з якого за кілька серпневих днів 1941 р. були виселені майже всі тамтешні німці (понад 50 тисяч осіб), було покладено квіти до пам'ятного знаку жертвам депортації у Сімферополі, а в м.Красногвардійське (адміністративний центр колишнього Тельманівського німецького національного району) відкрито пам'ятний знак та відповідну експозицію в краєзнавчому музеї.

Було також пошановано пам'ять про репресованих у Джанкої, Євпаторії, Керчі, Феодосії.  

Як зазначив Голова Ради німців України В.Лейсле, наразі для українських німців одним із основних завдань є збереження пам'яті про цю трагедію і реабілітація жертв репресій. Для цього радою ухвалено рішення про якнайповніше представлення громадськості України - упродовж року - історії та наслідків депортації німців.

Ярослав Гайвас. Провідний діяч ОУН, розвідник, журналіст

Ярослав Гайвас належав до особливої категорії об’єктів оперативної розробки органів нквс / кдб – ідейних, переконаних, грамотних, добре підготовлених для підпільної роботи, які здобули хорошу освіту й пройшли велику школу боротьби, конспірації, перебування в тюрмах і таборах. Таких, на думку чекістів, не можна було ані завербувати, ані схилити до відмови від антирадянської діяльності. Тож їх мали тримати в полі зору і вигадувати способи, як мінімізувати активність.

Полковник Альфред Бізанц. Нотатки з внутрішньої тюрми мдб урср

Доля Альфреда Бізанца схожа з історією австрійського ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбурга-Лотрінґена, відомого як Василь Вишиваний, який став полковником Легіону УСС і зіграв помітну роль в українському національно-визвольному русі. Той так само починав успішну кар'єру в австро-угорській армії, потім командував різними формуваннями у складі Української галицької армії та Армії УНР, після завершення Другої світової був схоплений працівниками СМЕРШ у Відні, доправлений для провадження слідства до Києва та обвинувачений у співпраці з низкою іноземних розвідок.

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.