Помер повстанець-політв'язень Василь Пірус

25 січня в інтернаті престарілих у с. Петрики під Тернополем упокоївся воїн УПА, політв'язень Василь Пірус.

Поховати його мають завтра, 26 січня, у рідному селі Заривинці Бучацького району Тернопільської області.

Василь Пірус (22.07.1922 - 25.01.2012) — селянин, учасник національно-визвольного руху. Воїн УПА. Політв'язень радянських тюрем і концтаборів (1948-1973).

В 1944 році вступив до лав УПА, був стрільцем, потім служив у військовій розвідці. Інформував місцеве населення про небезпеку, застерігав від провокацій з боку більшовиків.

З родини Василя чекісти вбили матір, тестя, дружина з молодшим сином потрапила до Сибіру, старший син обгорів, захворів дорогою на заслання й помер. Кілька разів Пірус потрапляв у полон до німців і більшовиків, вдавалось утікати.

Багато бойових операцій провів у Бучацькому окрузі Тернопільської області. Був районовим провідником у Чорткові. Ходив у рейди в Карпати, на Поділля, за Дністер.

19.12.1948 після рейду в Карпати заарешт. енкаведистами. 1949 у м. Чорткові засуджений за ст. 58-а КК УРСР на 25 р. ув'язнення. Етапом відправлено з Бучача в Чортків. тюрму, потім до Львівської тюрми. Далі етаповано до Хабаровська, потім – поромом до Бухти Ваніно на Далекому Сході.

Звідти — в зону на Колиму. На пересилці в Магадані залишили в таборі "Спокійний" каторжною працею видобувати золото у вічній мерзлоті; у зоні панувало свавілля, Піруса було кинуто до ШІЗО, зазнав тортур.

На поч. 50-х із золотих копалень перекинуто на будівництво ТЕЦ, другої за розміром у Євразії (сел. Аяскитово на Колимі). З ін. ув'язненими оголош. страйк на знак протесту проти переведення зони на тюремний режим, неодноразово оголошував голодування протесту.

В 1955 році з іншими каторжанами-інвалідами відправлено з Магадана на материк, до Хабаровська. 1956 звідти етаповано через ст. Біра (м. Біробіджан) на Байкал, довезено аж до Ташкента й у зворотному напрямі — до ст. Чуна Іркутської обл., у 5-ту зону Дубровлагу.

Працював на деревообр. комбінаті обліковцем, через неспроможність до тяжкої фіз. праці закінчив курси пічників, електриків, шоферів. Познайомився з Г. Пушиком, М. Симчичем, В. Горбовим, В. Підгородецьким, С. Ґлузманом.

В 1960-му Піруса перевезли у мордовський табір ЖХ 385/7. Тяжко хворів, лікарі перевели його до камери смертників. Та завдяки великій силі волі й особливим умінням йому вдалося самолікуванням вирватися з лабет смерті й понад сорок років після того повноцінно жити.

У таборі безпідставно звинувачений кагебістами в побитті їхнього працівника (насправді оборонявся від його ударів молотком) і відправленй в закриту зону, де були вже Ю. Шухевич, А. Лупиніс. 1965 переведено в ін. лаг. пункт, там приятелював із Ю. Данієлем, познайомився з М. Сорокою, М, Горинем і В. Морозом.

Різного чину і рангу кадебісти неодноразово намагалися П. примусити написати покаянну заяву, але безрезультатно. 1972 останнім місцем, куди було етаповано, став уральський таб. № 35.

У грудні 1973-го звільнено. Поїхав у Челябінську область, на заслання до дружини. З 1976 року живе з дружиною на Херсонщині. Працював на фермі, постійно перебуваючи під наглядом КГБ. У 2003-му повернувся на Тернопільщину.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.