Спецпроект

АНОНС: Музей Івана Гончара запрошує на вечорниці

У столичному Музеї Івана Гончара сьогодні відбудуться вечорниці на Андрія.

Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на дирекцію музею.

"Андріївські вечорниці - свято неодруженої молоді - відбувалися найчастіше напередодні, увечері 12 грудня, а подекуди й на самого Андрія - 13 грудня. Головними мотивами свята були ворожіння на майбутню долю та обряд кусання Калити. Ворожінням займалися переважно дівчата; вони ж гуртом і випікали Калиту (сонцеподібний корж з діркою посередині). Його підвішували на стрічці, і кожний хлопець, під'їжджаючи на коцюбі, мав спробувати відкусити від нього шматок. При цьому присутні намагалися розсмішити "пана Коцюбинського" і, якщо засміється, "писали" сажею по обличчю. Цього вечора парубоцька ватага робила "шкоду" тим господарям, які не відпускали дівчат на гуляння", - розповідається про цікаву традицію у прес-релізі.

 

Музей, що знаходиться на вулиці Лаврській, склав різноманітну програму, аби відвідувачі відчули всю особливість цього свята. Це майстер-класи (18:30- 20:00) з ліплення вареників, вив'язування традиційних українських жіночих головних уборів, виплітання українських жіночих зачісок, "гуляння макогона у макітрі з маком" від Петра Гончара, "під'їжджання на коцюбі від "пана Калитинського" - Сашка Лірника, випробовування для парубків танцями від гурту "Баламути". А також - ворожіння на дівочу долю від гуртів "Рожаниця" та "Кросна" (19:30-20:30), кусання калити і казки від Сашка Лірника (20:30-21:00). Забава, танці, гостина розпочнуться о 21:00.

"Кличемо вас на вечорницях гуляти, Андрія справляти, на дівочу долю ворожити, щоб в дівках не ходити. Ще й на коцюбі стрибати - Калиту кусати", - припрошують організатори свята.

Теми

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.