В Японії помер чемпіон сумо з українським корінням. ФОТО

19 січня в Японії на 73-му році життя помер легендарний борець сумо Тайхо Кокі (Кокі Ная, Іван Боришко) - син репресованих українця і японки. Його родина впала жертвою геополітичних обставин, але Тайхо-Іван спромігся стати одним із найкращих спортсменів.

Він помер у лікарні в Токіо, повідомляє ІТАР-ТАСС із посиланням на японську Федерацію сумо.

Тайхо Кокі належав до вищого рангу майстрів (йокодзуна) в цьому виді єдиноборств. За свою кар'єру спортсмен здобув перемогу у 32 турнірах за Імператорський кубок - цей результат досі не перевершено жодним сумоїстом.

"Офіційне" японське ім'я чемпіона - Кокі Ная. Він народився на півдні Сахаліну в місті Сікука (сьогодні Поронайськ Сахалінської області РФ). Його батько - уродженець Харківської області Маркіян Боришко - завжди називав сина Іван.

 Кокі Ная, 1956 рік

Мати хлопця, Кійо Ная, походила з префектури Хоккайдо. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці. Там Кійо познайомилась з Маркіяном Боришком.

Батьківщина Маркіяна Боришка — найімовірніше, село Руні Рунівщина Полтавської губернії (тепер Зачепилівський район Харківської області, в цьому селі майже половина мешканців досі мають прізвище Боришко).

Юний українець переселився на південь Сахаліну 1900 року в складі групи українських переселенців, повідомляє українська "Вікі". 1905 року, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії.

1925 року М.Боришко опинився у південносахалінському містечку Одомарі (тепер м. Корсаков Сахалінської області РФ). 1928 року Маркіян і Кійо побралися, а наступного заснували власну молочну ферму. Від їхнього шлюбу народилося троє синів і донька. Тайхо Кокі був другим сином.

 1961 рік

Під час Другої світової війни японський уряд став проводити жорстку політику щодо іноземців, тому 1943 року, за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім'єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай, де утримували осіб слов'янського походження.

Остаточно зв'язок з родиною було розірвано 1945 року через окупацію Сахаліну військами СРСР. Як і більшість японців, дружина Маркіяна з дітьми мусила рятуватися втечею на батьківщину, а Маркіяна нова влада туди не відпустила.

 Тайхо-Іван - один із найтитулованіших борців сумо. Фото: foxsports.com.br

Коли Кійо 1945 року повернулась додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була заміжня за "шпигуном і росіянином". Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати по Хоккайдо в пошуках заробітку.

Тим часом Маркіян три роки працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки "СМЕРШ", поки 1949 року за сфабрикованою справою про "антирадянську діяльність" його знову не позбавили волі на 10 років.

 Всі фото - з офіційного сайту Тайхо Кокі

1954 року був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею і помер 15 листопада 1960 року від запалення легень у Южносахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.

У рік смерті батька Ная Кокі, який став сумоїстом у 1956 році, перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті), і тоді ж отримав приз за техніку боротьби. Став йокодзуною 1961 року.

Тайхо Кокі досі ставлять у приклад молодим спортсменам як еталон працьовитості, старанності і цілеспрямованості. Для світу японського сумо його кончина є великою втратою.

Пам'ятник японсько-українському сумоїсту. Фото: японська "Вікі"

У зв'язку зі смертю борця по центральному японському телеканалу NHK була перервана трансляція першого в цьому році турніру з сумо в Токіо. Телеканал показав своїм глядачам записи найпам'ятніших і найяскравіших моментів у спортивному житті Тайхо Кокі.

Тайхо Кокі - кавалер державного ордену України "За заслуги" ІІІ ступеню.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.