Спецпроект

У Львові розповіли про депортацію кримських татар

Вперше в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", розташованому у колишній катівні КГБ і гестапо, було порушено тему депортації кримських татар.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Тризуб і тарак-тамга стали символами цьогорічної "Ночі музеїв", присвяченої 25-літтю повернення кримських татар на рідні землі після депортації, організованої комуністичним режимом.

"Ось уже чверть століття, як наш народ повернувся додому, але ми не відчуваємо себе вдома, - зазначив співорганізатор заходу Алім Алієв. - Як і українці, ми тішимось із формальних атрибутів. Кримські татари та українці разом живуть на своїй Батьківщині, але, на жаль, не у тій країні, про яку ми мріяли".

Алім Алієв також наголосив, що народ кримських татар та український народ повинні триматися разом, адже тільки так можна щось змінити та досягнути бажаного.

"Національну пам’ять українців не можна відділити від історії інших народів, що проживають спільно з нами, — наголосив директор музею Руслан Забілий. — Зв’язок поміж людьми різних національностей в Україні сильніший, ніж ставлення влади до історії. Коли ми говоритимемо про проблеми кримських татар, що з ними сталося, то і вони краще розумітимуть нашу трагедію".

За словами Забілого, комунікація пам’яті — той фактор, який об’єднує Україну, Схід і Захід.  Головне — подавати людям інформацію, щоб вона спонукала думати, робити з цього висновки.

"Біль минулого не повинен позбавити нас світлого погляду в майбутнє", — сказав Алієв на своїй лекції "Хто такі кримські татари?", де він презентував етногенез, історію, національні символи та сучасний стан свого народу, а після того показав фото та розповів родинну історію своєї 87-річної бабусі Ніяр Халілової: як депортували її з сім’єю і як вони повертались потім на рідну землю.

Як відомо, 18 травня 1944 року почалась триденна депортація кримських татар — на спецпоселення вислали близько 200 тисяч кримців. Про нелюдські умови свідчить те, що за перші роки заслання загинуло 46% репресованих. Попри офіційний дозвіл ще у 1975 році, фактично повернутись на рідні землі радянська влада не дозволяла аж до 1989 року.

Читайте також:

Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Історик Гульнара Бекірова: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

Інші матеріали за темою "Кримські татари"

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.