Спецпроект

На Харківщині після реконструкції відкрили центр-музей Антона Макаренка. ФОТО

У селі Подвірки Дергачівського району Харківської області відбулося урочисте відкриття реконструйованого центру-музею Антона Макаренка. Він був побудований в 1988 році, але в 1996 році було припинено його фінансування, і лише восени 2012 року почалися роботи з його реконструкції та поповнення фонду музею.

Про це пише polemika.com.ua.

Реконструкція тривала близько півроку. Були використані і благодійні кошти, і допомога обласної адміністрації, і кошти з державної пенітенціарної служби. Впорядники збирали і доповнювали колекцію, збирали матеріали, в тому числі і з приватних колекцій.

Реконструйований центр-музей Макаренка

Також поруч з музеєм відкрився новий дитячий майданчик, встановлений ​​за кошти пенітенціарної служби та місцевих органів влади.

Крім того, у Курязькій виховній колонії ім. А.С. Макаренко відбулося урочисте відкриття нового відділення соціально-психологічної служби, яке розраховане на 58 вихованців і, за словами начальника колонії Дмитра Холода, дозволить домогтися повного виконання норм законодавства щодо житлової площі для вихованців.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.