СУД ЗОБОВ'ЯЗАВ КОСТУСЄВА ВИБАЧИТИСЯ ЗА "ФАШИСТІВ"

Приморський суд Одеси ухвалив рішення, яким зобов'язує мера міста Олексія Костусєва і 88 депутатів міськради вибачитися перед жителями Одеси за розпорядження під назвою "Фашизм не пройде".

Про це повідомляють "Коментарі" з посиланням на Одеську обласну організацію партії "УДАР".

"22 грудня [2012 року], під час "штурму мерії" Костусєв сфальсифікував документ під назвою "Звернення міського голови до громадян Одеси", в якому назвав людей, що зібралися перед будівлею мерії, "недобитими спадкоємцями фашизму" і "фашиствующими молодчиками", - заявили у партії.

За словами прес-служби УДАРу "спадкоємцями фашизму" виявилися представники опозиційних політичних сил, підприємці ринків Одеси, ошукані інвестори довгобудів, захисники дитячої вітрильної школи в Отраді, активісти громадської організації "За всю Одесу", а також прості одесити, що опинилися в той морозний день на Думській площі.

"Розпорядження міського голови досі перебуває на офіційному сайті міста Одеси", - зазначили в партії.

Облорганізація УДАРу подала до суду на Костусєва, щоб він вибачився перед одеситами за образу. Спочатку Приморський суд відмовив у розгляді справи, проте УДАР подав апеляцію, яку виграв.

У підсумку судової тяганини суд виніс рішення: Олексію Костусєву і 88 депутатам публічно попросити вибачення перед одеситами через муніципальну газету "Одеський вісник".

Як відомо, у лютому 2011 року мер Одеси Олексій Костусєв заявив, що "у нас є своя ідеологія, і ми за неї боротимемося".

В березні 2011 року одеська міськрада зобов'язала державні установи вивішувати червоні прапори на день Визволення міста від нацистів і в день Перемоги. Саме з цього рішення розпочалася інформаційна кампанія "прапора Перемоги".

У квітні 2011 року місцева влада привітала одеситів з днем Визволення міста плакатами з зображенням румунських окупантів. Тоді ж сесія міськради додала до існуючого герба Одеси зірку Героя СРСР.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.