Спецпроект

У Росії - скандал із музеєм табору, де вмер Стус. Через "бандерівщину"

Влада Пермської області (Росія) звільнила з посади директора музею політичних респресій "Перм-36" Татьяну Курсіну. Водночас колишній міліцейський куратор колонії №36 виступив із заявою, що музей репресій - русофобський і бандерівський заклад, осередок шпигунів.

Про це повідомляють "АіФ-Перм" і "Коммерсант".

Офіційно Курсіна позбулася посади через "невиконання службових повноважень" - нібито не змогла забезпечити умови для нормального функціонування об'єкта культурної спадщини.

Працівники установи впродовж чотирьох місяців не отримували тут зарплату, а сам музей був відключений від енергопостачання та закритий для відвідувань.

Сама Курсіна наголосила, що така ситуація була спричинена пермською владою. Ще влітку 2013 року чиновники створили державну музейну структуру, в той час як із 1990-х існувала громадянська організація, яка й управляла музеєм.

 Табличка з воріт колонії №36 - нині експонат музею

Через неврегульованість стосунків між бюджетною і неурядовою організаціями є побоювання, що "Перм-36" може не потрапити у федеральну цільову програму "Увічнення пам'яті жертв політичних репресій" - тобто втратить фінансування у 500 млн рублів (близько 170 млн грн).

Наразі неурядова організація, що володіє експозиціями музею, не може вчиняти жодних дій на території майнового комплексу, який став належати держустанові.

Відстояти фінансування пам'ятки історії пообіцяв "спецпредставник президента РФ по Україні" Владімір Лукін. Також його називають одним із претендентів на посаду директора замість Курсіної. Інший претендент - заступник керівника місцевого управління культури.

Із початком скандалу довкола музею в медіа-просторі з'явився колишній міліцейський куратор радянської колонії суворого режиму №36 Анатолій Тєрєнтьєв. За його словами, музей є наклепом на чесну радянську виправну систему і пропагандує "бандерівщину", а в колонії сиділи "бандити, карателі, шпигуни, дисиденти".

Музейний стенд, присвячений українцям-політв'язням, особливо обурює борців із "бандерівщиною"

На думку Тєрєнтьєва, музей є "ліберальним центром" і фінансується американцями, а іноземні історики, які працювали у "Пермі-36" - мережа шпигунів, котрі полюють на секрети оборонної промисловості Уралу.

"Такий дефіцит бюджету... і раптом на якихось колишніх власовців, бандерівців і дисидентів, на вивчення історії їхнього арешту хочуть упхати сотні мільйонів, - обурився ветеран-тюремник. - Закриття музею було б реальною допомогою південному сходу України, щоб не було цієї гнилості, щоб вона не поширювалася".

Відповідні репортажі про поганих бандерівців у хорошій колонії почали поширюватися і на федеральних телеканалах:

"Перм-36" - неофіційна назва радянської виправно-трудової колонії суворого режиму №36 для засуджених за "особливо небезпечні державні злочини" в селищі Кучино Чусовського району Пермської області РФ.

З 1972 року в колонії утримувалися засуджені за звинуваченням в "антирадянській агітації і пропаганді" - серед них Василь Стус, Левко Лук'яненко, Валерій Марченко, Василь Овсієнко, Юрій Литвин, Олекса Тихий, Володимир Буковський, Натан Щаранський, Баліс Ґаяускас та інші політв'язні, значну частину яких складали українці.

У 1985 році в карцері колонії за нез'ясованих обставин помер Василь Стус. Табірні наглядачі знищили рукопис із 300 неопублікованих віршів поета.

Крім Стуса, внаслідок перебування в колонії №36 у тюремних лікарнях померли ще троє політв'язнів-членів Української Гельсінської групи - Олекса Тихий (1984), Юрій Литвин (1984), Валерій Марченко (1984).

Колонія була закрита в 1988 році. У 1996-му на її території було створено Меморіальний музей історії політичних репресій "Перм-36" - єдиний у Росії музей ГУЛАГу під відкритим небом.

Сучасний вигляд бараку, де провів останні роки життя Василь Стус. Перше вікно зліва - карцер, де поет провів останні свої дні. Фото Василя Овсієнка

У 2004 році Фонд світових пам'ятників уніс "Перм-36" до переліку 100 особливо охоронюваних пам'яток світової культури. Розпочато процедуру зі внесення музею до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У січні 2013 року повідомлялося, що меморіал обрано "модельним проектом" для створення аналогічних музеїв РФ у рамках майбутньої федеральної програми увічнення пам'яті жертв політичних репресій.

Дивіться також: "Перепоховання Стуса, Литвина і Тихого в Києві. ФОТО"

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.