Спецпроект

У Музеї Голодомору - виставка про допомогу США у 1920-х

До дня незалежності США Національний музей "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" презентує міжнародну виставку "Американська допомога голодуючій Україні. 1921–1923 роки".

Про це повідомляє прес-служба музею.

Завдяки безкорисливій допомозі благодійних організацій США було врятовано від голодної смерті мільйони українських громадян, йдеться в повідомленні.

Філантропна діяльність іноземців викликала щиру вдячність та повагу населення. Прагнучи применшити авторитет американських благодійників радянське керівництво затаврувало їх як "шпигунів" та "контрреволюціонерів".

Організатори заходу прагнуть відновити історичну справедливість й активізувати діалог між українським та американським народами, дослідити причини голодомору 1921–1922 рр. в Україні, розкрити значення й форми американської благодійної допомоги, висвітлити відносини й ставлення радянського уряду до іноземних організацій.

Експозиція виставки складається з інформаційних плакатів, архівних документів у виставкових вітринах, відеофільму та екранного панно.

В експозиції представлено оригінальні архівні документи, світлини, періодичні видання й листівки, які висвітлюють діяльність американських благодійних організацій в Україні упродовж 1921–1923 рр.

Захід організовано спільно з благодійним фондом "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" та Інститутом юдаїки за підтримки посольства США в Україні 9 липня 2014 року о 15.00

Відкриття виставки: 9 липня 2014 року о 15:00. Зала пам’яті Національного музею "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні", Київ, вул. Лаврська, 3.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.