Історики з України та Ізраїлю говоритимуть про ОУН

В Українському католицькому університеті (Львів) проведуть спільний міні-курс "Єврейсько-українське співіснування в історичній перспективі: вибрані питання".

Про це повідомляє Твоє місто.

Лекції в межах програми єврейських студій УКУ прочитають доктор Семьон Ґольдін (Єврейський Університет, Єрусалим) та професор Ярослав Грицак (Український католицький університет).

Навчальний курс складатиметься з шести зустрічей-дискусій, на яких учасники обговорюватимуть питання взаємодії українців та євреїв протягом XVII-XX століть, інформують організатори.

Наприклад, учасники дискусії обговорюватимуть питання міжрелігійних відносин між євреями і українцями під час повстання Хмельницького, як події Хмельниччини трактуються в українській і єврейській історичній пам’яті.

Темою другої зустрічі буде ставлення до євреїв в Російській і Австро-Угорській імперії. Чому із завидною періодичністю відбувалися єврейські погроми? Як євреї долучалися до української революції (випадок Володимира Жаботинського)?

На наступних дискусіях лектори розглядатимуть теми: ставлення ОУН до євреїв, причини єврейських погромів у 1941 році, масове вбивство в Бабиному Яру, батальйон "Нахтіґаль" та роль Романа Шухевича у львівському єврейському погромі 1-2 липня, митрополит Андрей Шептицький та праведники світу, а також питання пов’язані із особливостями відродження єврейських спільнот в незалежній Україні.

Зустрічі відбуватимуться  з 8 по 12 вересня в корпусі УКУ на Козельницькій 2а. Вхід вільний.

Всі деталі та список літератури для домашнього читання за адресою: lada28@ucu.edu.ua

Дивіться також: "Українсько-єврейська зустріч. Наші історії неповні один без одного"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.