У Львові археологи покажуть тисячолітні писанки

У Львові відбудеться прес-конференція та відкриття виставки «Давній Пліснеськ: від язичництва до християнства».

Про це повідомляє "Гал-Інфо".

 Писанки з Пліснеська. Фото надане Історико-культурним заповідником "Давній Пліснеськ".

На виставці археологи презентуватимуть найцікавіші знахідки з давньослов’янського городища Пліснеськ, одного з найбільших центрів Великої Хорватії, площа якого наприкінці Х століття сягала близько 450 га. Це майже у 45 разів більше за тогочасний Київ!

З середини VII cтоліття тут діяло святилище – язичницький культовий центр, де місцеве населення практикувало ритуали з людськими жертвоприношеннями.

З поширенням християнства язичництво не зникає, натомість з’являється явище релігійного синкретизму, тобто двовір’я. Тоді Церква намагалася адаптувати поганські звичаї до християнських канонів.

Так у Пліснеську на місці колишнього капища виникає християнський храм. Маркерами такої подвійної віри були і писанки з Пліснеського городища, які окрім сучасної, відомої нам обрядової функції, у княжу добу слугували язичницькими оберегами. Маючи кульки всередині, вони виконували й роль брязкалець, що були призначені для відлякування злих духів і охорони житла.

Окрім цього, відвідувачі виставки зможуть роздивитися й інші непересічні знахідки: хрестики, писала (стилюси), прикраси та предмети праці, які мають більш як тисячолітню історію.

Довідка: Пліснеський археологічний комплекс – це сукупність різночасових пам'яток, насамперед середньовічної доби, які зараз знаходяться на території та в околицях села Підгірці на Львівщині.

До його складу входять давньослов'янський культовий центр кінця VІІ–Х ст., слов'янське городище ІХ–Х ст., літописне місто ХІІ–ХІІІ ст., згадане у "Слові о полку Ігоревім", курганний могильник ХІ — поч. ХІІ ст., де поховані варязькі дружинники та Підгорецький ("здавна іменований Пліснеський") монастир.

Організатори: Історико-культурний заповідник "Давній Пліснеськ", Археологічний музей ЛНУ ім. І. Франка, Інститут археології ЛНУ ім. І. Франка.

Час: 2 квітня, понеділок, 12.00

Місце: Прес-центр "Гал-інфо", пл. Міцкевича, 8 (5-ий поверх), м. Львів

Контакт: Віталій Ляска, (097) 128-36-73, v.lyaska@gmail.com; Анна Джунківська, (067) 394-98-93.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.