In memoriam. Померла колишня перша леді США Барбара Буш

Увечері 17 квітня померла колишня перша леді США Барбара Буш. Дружині 41-го і матері 43-го президента Сполучених Штатів було 92 роки.

Про це повідомляє Радіо "Свобода".

Дружина президента Джорджа Буша-старшого Барбара Буш виконувала обов’язки першої леді в 1989–1993 роках, переймаючись загальною письменністю як основним завданням під час свого перебування в Білому домі.

Подружжя Бушів, які одружилися в 1945 році, мали найдовший шлюб з будь-якої президентської пари США в історії країни.

 Барбара Буш

"У мене була найкраща робота в Америці", – написала Барбара Буш про свій час у Білому домі в мемуарах, виданих 1994 року.

За даними соціологічних опитувань, її популярність часто була більшою, ніж у її чоловіка, 

"Я нікому не загрожую. Це тому, що я для всіх бабуся", – казала вона.

Барбара Буш була лише однією з двох американок, хто був дружиною і матір’ю президента. Першою була Ебігейл Адамс.

КГБ УРСР так характеризував Барбару Буш у 1991 році: 

"Барбару Буш вирізняє рівне й доброзичливе ставлення до навколишніх. Вона вдумлива, розважлива в судженнях і оцінках, практична. Висловлюється досить відверто. Їй небайдужа думка про неї інших людей, але вона не прагне справити зовнішнього ефекту.

Барбара Буш розумна, впевнена в собі. Вона не приховує свого віку, майже не вживає косметики, не фарбує волосся, не  користується в підборі вбрань послугами модельєрів-знаменитостей, але вдягається елегантно й зі смаком. Носить сукні 50-52 розміру. Щоденно хоча б годину приділяє фізичним вправам. Невибаглива в їжі, любить китайську кухню.

Барбара Буш бере участь у благодійній діяльності по боротьбі з раком, є почесною головою Американського товариства лейкемії, входить у ради керівників інших організацій, проявляє стурбованість становищем дітей, цікавиться проблемами СНІДу, бездомних, громадянськими правами. Барбара Буш відвідує лікарні для дітей із тяжкими захворюваннями, притулки для бездомних".

Продовження читайте в матеріалі:

Енергійний, працездатний і терплячий. Профайл Джорджа Буша Старшого в КГБ

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.