На могилі крутянина в Харкові встановили надгробок

У червні цього року на могилі члена Центральної Ради й учасника бою під Крутами Валентина Отамановського з’явився надгробний пам’яник.

Упорядкував могилу Центр медичного краєзнавства ім. проф. В. Отамановського Харківського національного медичного університету, повідомляє Центр історії Вінниці з посиланям на проф. ХНМУ Ігоря Робака.

Валентин Отамановський похований на 2-му міському цвинтарі (місто Харків, вулиця Пушкінська, 102), квартал 10, ряд 17, поховання 9.

 Фото: Центр історії Вінниці

ДОВІДКА:

Отамановський Валентин (пс. "Золотополець", 27.01.1893, с. Яблунівка, тепер Смілянського р-ну Черкаської обл. —  10.03.1964, м. Харків) — історик, засновник "Братства самостійників" (1914), депутат Української Центральної Ради, учасник бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького (згадується в спогадах А. Гончаренка).

Закінчив 5-ту Київську гімназію (1912) із золотою медаллю і вступив на юридичний факультет Київського університету. Співробітник видавництва "Вернигора", співзасновник Пласту в Києві.

Переслідувався радянською владою. У Харкові (з 1958) викладав латину в медичному інституті.

Про долю інших крутян, які вижили в бою, читайте в матеріалі Юрія Юзича

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.