Топонімічна комісія Харкова рекомендувала депутатам міськради розглянути повернення проспекту Жукова

Міська топонімічна комісія Харкова рекомендувала внести до порядку денного сесії Харківської міської ради питання про зворотне перейменування проспекту Петра Григоренка на проспект Георгія Жукова.

Відповідне рішення ухвалили на засіданні міської комісії з питань топоніміки й охорони історико-культурного середовища сьогодні, 14 травня, розглянувши петицію «Поверніть харків'янам історію!», повідомляє UA: Харків із посиланням на відповідального секретаря комісії Олексія Хорошковатого.

За словами Хорошковатого, ст. 5 Закону України «Про географічні назви» передбачає повернення окремих об'єктів їхніх історичних назв. «Чи перейменовувати проспект, вирішуватимуть депутати міськради», — сказав відповідальний секретар.

Крім того, топографічна комісія рекомендувала підготувати на своє наступне засідання пропозицію, як увіковічити пам'ять генерала Петра За словами заступника мера з питань правового забезпечення Марини Стаматіної, яку цитує видання "Накипело", міськрада у процесі прийняття рішення керуватиметься Законом України "Про увіковічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 років".

Нагадаємо, петицію про зворотне перейменування пр. Петра Григоренка зареєстрували на сайті Харківської міськради 8 травня. Того ж дня на своїй сторінці у "Фейсбуці" мер Харкова Геннадій Кернес заявив, що сприятиме петиції. Менше, як за дві доби петиція набрала понад 5000 голосів, потрібних для розгляду звернення. До 17 травня 2016 року проспект називався іменем Маршала Радянського Союзу Георгія Жукова.

У відповідь на пропозиції Кернеса Український інститут національної пам'яті звернувся  до нього із застереженням про кримінальну відповідальність за порушення декомунізаційного законодавства. 

Зокрема, очільник відомства Володимир В'ятрович нагадав, що "законність перейменування у інших населених пунктах України об’єктів топоніміки, названих на честь Георгія Жукова, у рамках виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», підтверджена рішеннями адміністративних судів, які станом на сьогоднішній день набрали законної сили". 

Проти ініціативи перейменування проспекту та знесення волонтерського намету "Все для перемоги" на площі Свободи 12 травня вийшло на мітинг біля 600 осіб.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.