21 травня виповнилося 100 років від народження Андрія Сахарова – радянському вченому, фізику-ядерщику і людині, яка ще за життя стала одним із головних символів дисидентського руху в СРСР. Сахаров жив у Москві (до висилки в Горький у 1980 році), але був орієнтиром для незгодних (і «головним болем» для КГБ) у всіх куточках країни: йому писали і дзвонили, передавали рукописи, просили поради і кликали на черговий суд з всього Радянського Союзу. Ім’я Сахарова часто згадується в документах КГБ УРСР, що зберігаються в архіві Служби безпеки України

Справжня дружба – це великий дарунок долі, вища благодать, що дається людям. Така дружба виявляє невидимий, але глибинний сутнісний зв'язок. Свого часу саме така дружба об’єднала дві сім’ї Довганів і Стусів. Ця дружба була особливо цінною в часи тоталітарного режиму, коли постійно потрібно було відстоювати право на свободу бути собою.

Зал національного театру в Празі був вщерть заповнений. Сотні провідних діячів чехословацької культури напружено вдивлялися в глибину сцени, де сиділа президія. За спинами сивочолих культурних функціонерів на оксамитовому фоні височів напис «За нові творчі здобутки в ім’я соціалізму та миру». За кафедрою біля президії стояла заслужена діячка культури Іржіна Шворцова і металевим голосом чеканила резолюцію від імені зборів: «… ми зневажаємо тих, хто будь-де в світі (але й в нас знайшлася групка таких відступників та зрадників!) через нестримну погорду, зверхню марнославність, егоїстичний інтерес чи просто за мерзенні гроші відриваються та ізолюються від життя свого народу, його інтересів і стають інструментом антигуманістичних сил імперіалізму…».

Під час Шевченківських днів Зоряна Попадюка відправили до мордовських таборів за антирадянську агітацію і пропаганду після появи листівок з протестом проти заборони святкування ювілею Тараса Шевченка у Львові. Судили його двічі – у 1973 та 1983 роках, а офіційно призначений час його ув’язнення та заслання – 27 років. Після розпаду СРСР його реабілітували.