В одній з наших розмов колись Іван Дзюба мені дуже просто сказав, що «шістдесятників об’єднувало усвідомлення трагічного становища української мови». І це справді так. Сьогодні, звичайно, досі багато українців розмовляє російською – це логічно з огляду на історичний розвиток нашої країни. Водночас ми повинні розуміти, що це наслідок довготривалої політики витіснення української мови в Україні
Сверстюк ніколи не мовчав. Навіть якщо намагання докричатися до юрби видавалося цілком безнадійною справою. Але в цій юрбі він завжди вмів знайти промінчики надії. Власне, саме цим, на мою думку, важливі і безмежно цінні для нас наші шістдесятники. Це когорта, світогляд якої сформувався на перетині етичних принципів і критичного мислення. Саме на цьому ґрунті виникла основа національного руху, в який згодом перетворилась "малесенька щопта" шістдесятників
У травні 1972 року Надійку майже щодня викликав на допити у КҐБ слідчий Сірик. Вранці вона відводила до дитячого садочка дворічного сина Ярему, йшла на допит, а увечері забирала його. Забравши, дзвонила до братової. 18 травня дзінка не було, і згідно домовленості й заяви, яку лишила Надійка на випадок арешту для Леоніди (аналогічну в КҐБ), дитину вона доручала своїй матері й братовій. Стурбована Льоля дитини у садочку не застала. Влада жорстоко використала Ярему для шантажу
Критика радянської влади, релігійні погляди, українська мова, будь-які висловлювання думок, які не збігаються з позицією СРСР – це те, що зусиллями дисидентів активізувалось і почало виринати з новою силою на поверхню за часів «хрущовської відлиги». Звісно, радянська влада пробачити такого не могла і почала шукати шляхи розв'язання небезпечної для себе проблеми. Радянські тюрми в результаті були переповнені політв'язнями.
Колишні чернігівські дисиденти та учасники опору комуністичному режимові 1980-х – початку 1990-х рр. вирішили об’єднатись у спільні організації. З цією метою ними у Чернігові віднедавна зареєстровано «Чернігівську спілку учасників боротьби за незалежність України у ХХ ст.» та Чернігівську обласну філію Всеукраїнського ветеранського об’єднання Української Гельсінської Спілки.
12 січня виповнюється 50 років від початку хвилі масових арештів українських дисидентів радянською владою у 1972 році, які у самвидаві назвали «великим погромом». А з 1975 року з ініціативи В’ячеслава Чорновола дисиденти почали відзначати 12 січня як День українського політв’язня. До пам’ятної дати Український інститут національної пам’яті спільно з «Історичною правдою» презентує продовження документального циклу про українських дисидентів.