В пам’ять Василя Овсієнка (8 квітня 1949 – 19 липня 2023) ми публікуємо короткий спогад Євгена Захарова та інтерв’ю з Овсієнком, взяте ще у 1997 році.

В одній з наших розмов колись Іван Дзюба мені дуже просто сказав, що «шістдесятників об’єднувало усвідомлення трагічного становища української мови». І це справді так. Сьогодні, звичайно, досі багато українців розмовляє російською – це логічно з огляду на історичний розвиток нашої країни. Водночас ми повинні розуміти, що це наслідок довготривалої політики витіснення української мови в Україні

Сверстюк ніколи не мовчав. Навіть якщо намагання докричатися до юрби видавалося цілком безнадійною справою. Але в цій юрбі він завжди вмів знайти промінчики надії. Власне, саме цим, на мою думку, важливі і безмежно цінні для нас наші шістдесятники. Це когорта, світогляд якої сформувався на перетині етичних принципів і критичного мислення. Саме на цьому ґрунті виникла основа національного руху, в який згодом перетворилась "малесенька щопта" шістдесятників

У травні 1972 року Надійку майже щодня викликав на допити у КҐБ слідчий Сірик. Вранці вона відводила до дитячого садочка дворічного сина Ярему, йшла на допит, а увечері забирала його. Забравши, дзвонила до братової. 18 травня дзінка не було, і згідно домовленості й заяви, яку лишила Надійка на випадок арешту для Леоніди (аналогічну в КҐБ), дитину вона доручала своїй матері й братовій. Стурбована Льоля дитини у садочку не застала. Влада жорстоко використала Ярему для шантажу