Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

В Україні – черговий скандал. Цього разу через присудження Премії ім. Максима Рильського. Мені цей кейс за фабулою нагадав інший. Наприкінці 2022-го року проф. Франк Сисин звернув мою увагу, що на Амазоні виставлена нова книжка Михайла Грушевського - переклад на англійську книги Грушевського "Abrégé de l'histoire de l'Ukraine", що вперше побачила світ у Парижі у 1920 р. Сисин був сильно розчарований геть нефаховим перекладом, відсутністю передмови та взагалі будь-якого довідкового апарату. Ні я, ні мої колеги-грушевськознавці нічого про цей "амазонівський" проєкт не чули.

5 досі невідомих науковцям і широкому загалу листів Михайла Грушевського до співака Української Республіканської Капели Романа Кирчіва.

Поблизу монументальної будівлі Київського університету та південної огорожі старого Ботанічного саду пролягають затишні вулиці з давніми назвами – Тарасівська, Паньківська, Микільсько-Ботанічна. У липневій книжці «Літературно-Наукового Вістника» рівно 115 років тому було уперше висловлено цікаву версію походження цих топонімів. Її оприлюднив редактор часопису Михайло Сергійович Грушевський в публікації «Не пора» під рубрикою «На українські теми», де йшлося про виховання національної самоповаги попри утиски влади.

Свято-Георгієвська церква у Львові яка 5 квітня перейшла до ПЦУ, від самих початків була православною, але – не російською