Нова схема фальсифікацій?

В Україні – черговий скандал. Цього разу через присудження Премії ім. Максима Рильського. Мені цей кейс за фабулою нагадав інший. Наприкінці 2022-го року проф. Франк Сисин звернув мою увагу, що на Амазоні виставлена нова книжка Михайла Грушевського - переклад на англійську книги Грушевського "Abrégé de l'histoire de l'Ukraine", що вперше побачила світ у Парижі у 1920 р. Сисин був сильно розчарований геть нефаховим перекладом, відсутністю передмови та взагалі будь-якого довідкового апарату. Ні я, ні мої колеги-грушевськознавці нічого про цей "амазонівський" проєкт не чули.

 

В Україні – черговий скандал. Цього разу через присудження Премії ім. Максима Рильського.

З Вікіпедії: "Премія імені Максима Рильського — українська щорічна літературна премія, присуджується щороку письменникам і поетам за переклад українською мовою творів видатних зарубіжних авторів, а також за переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу. Встановлена з 1972 року, названа на честь Максима Рильського. З 2019 року грошова винагорода до премії складає 20 тисяч гривень".

"Комітет з присудження премії Кабінету Міністрів України імені Максима Рильського на засіданні, що відбулось 24 січня 2024 року в Держкомтелерадіо" (це я цитую повідомлення Держтелерадіо), одну із двох премій присудив відомому плагіатору та не менш відомому колекціонеру премій і відзнак Дмитру Дроздовському та "відомому британському редактору та публіцисту, перекладачу творів української літератури англійською мовою" Ендрю Шеппарду. Премію вони отримали, знову цитую, "за переклад з української на англійську мову збірки творів "Ірпінь – мій дім", авторами яких є діти (видавець - ТОВ "Видавництво "Саміт-Книга")".

Інтрига полягає в тому, що, як відзначила під час обговорення новини знана українська перекладачка Ярослава Стріха, 1) переклад виглядає "безграмотним і кострубатим", 2) перекладацька спільнота нічого не чула про "відомого перекладача" Шеппарда. Відповідно, виникла підозра, що переклад робив сам Дроздовський, але "зашифрувавшись" під "Шеппарда".

Мені цей кейс за фабулою нагадав інший.

Рік тому, у січні 2023-го, я робила доповідь на конференції з історії гуманітаристики. Доповідь називалась "Фантомний Грушевський": до проблеми нефахових / тіньових перевидань та перекладів творів Михайла Грушевського у ХХІ ст.

На жаль, текст доповіді я з певних причин досі не опублікувала, тож зараз хочу тезово її переказати та дати кілька слайдів з тогорічної презентації.

Наприкінці 2022-го року проф. Франк Сисин звернув мою увагу, що на Амазоні виставлена нова книжка Михайла Грушевського. Мова йшла про переклад на англійську книги Грушевського "Abrégé de l'histoire de l'Ukraine", що вперше побачила світ у Парижі у 1920 р.

 

КІУС навіть купив цю книжку, і Сисин був сильно розчарований геть нефаховим перекладом, відсутністю передмови та взагалі будь-якого довідкового апарату. Він питав, чи знаю я про переклад та перекладача. Я відповіла негативно. Ні я, ні мої колеги-грушевськознавці нічого про цей "амазонівський" проєкт не чули.

Шукаючи інформацію про перекладача, я виявила на Амазоні ще "перевидання" цієї книги французькою та "переклад" на німецьку мову. Перекладачем тексту з французької на англійську та німецьку значилась одна особа – якийсь Karl Goschescheck. Інтернет вибив його два профілі – на Linkedin та TranslatorsCafe, і це було все.

 

Очевидно, я би пройшла повз цей курйозний проєкт "розповісти світу про Україну через текст визначного українського історика", зроблений "абияк" на хвилі уваги до України після повномасштабного російського вторгнення, якби не збіг обставин саме з цією книгою Грушевського.

Кілька місяців перед тим, у серпні 2022 р., професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Дмитро Чистяк анонсував перевидання цієї книги Грушевського за своєю редакцією. За досить грубі гроші ми з колегою купили у Чистяка дві книжечки (у Грушевського, нагадаю, це була одна книга на 260 сторінок).

Думаю, перекладознавці ще дадуть фаховий аналіз "редакції" Чистяка французького тексту 1920 року, я ж обмежусь лише кількома археографічними заувагами. Текст Грушевського "редакція" Чистяка серйозно спотворила. Крім того, що Чистяк дав книжці іншу назву, у виданні 2022 р. немає передмови Грушевського 1920 року, карт та додатків; примітки з якогось дива вставлені у текст.

 

Про фахову передмову до видання сторічної давнини нема чого й згадувати. Але, звісно, своє прізвище Чистяк скромно втулив… навіть не знаю, як сказати. Коротше: втулив всюди.

Вийшла пафосна халтура. У мене немає сумнівів, що текст був скопійований з онлайн-бібліотеки Національної бібліотеки Франції Gallica (там є текстова версія оцифрованої книги), нашвидкоруч "відредагований" і виданий. Дослідити історію створення тексту Грушевським, його перекладу та видання - ви що, навіщо морочитись?!

Підозри про "зв'язок" "амазонівського" кейсу перекладача-самозванця "Karl Goschescheck" та "кейсу проф. Чистяка" у мене, зізнаюсь, були. Але я грішила на Ґалліку, якою можуть користуватись всі охочі, та мале число праць Грушевського іноземними мовами.

А от зараз після скандального присудження премії ім. Максима Рильського мені спадають на думку трохи інші версії. Тим більше, що до складу "Комітету з присудження премії Кабінету Міністрів України імені Максима Рильського" входить проф. Чистяк, який є добрим приятелем плагіатора Дроздовського.

То що, ми маємо нову схему фальсифікацій?

P.S. А, забула. Проф. Чистяк ще входить до складу Шевченківського комітету і навіть є заступником голови.

Додам, що єдиним членом Комітету, який голосував проти цього рішення про премію Дроздовському-Шеппарду (чи, краще сказати, Дроздовському aka Шеппард, бо, думаю, Шеппард ні сном ні духом про згаданий переклад), був Максим Стріха, який на знак протесту вийшов зі складу Комітету.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.