Серед когорти львівських "шістдесятників", які, далебі, не планували бути державними злочинцями й "зеками", а прагнули вивчати, зберігати й розвивати українську культуру, Ірину Стасів-Калинець завжди вирізняв темперамент. Полум'яний виклик так і рветься із неї, - енергійної, запальної, дотепної й дошкульної, демонстративно інтелектуальної і водночас надзвичайно чуттєвої.

Андрій Чужий - поет, який не зрадив своїх. Ми так звикли до колаборації та капітуляції в українській радянській поезії, що його випадок не може не зацікавити. Він виявився чи не єдиним поетом, у якого лінія авангарду не перервалась у 1930-тих.

У вересні 1948 р. до оселі Рильського несподівано завітали три посланці ОУН на псевда "Меч", "Вітровий" і "Кущ", які запропонували поетові розірвати альянс з владою і скерувати свій талант проти більшовиків.

Оскільки ми наперед знаємо, чим закінчиться ця світла історія, стає страшно - в якому жахливому світі ми жили. Ці молоді люди не могли побачити один одного, їм важко було один одного почути - телефонувати в Італію екс-політв'язневі було майже нереально.

Радянські видавці й коментатори Лесі Українки забрехались настільки, що при всьому бажанні не могли написати щось корисне, і довіряти їх працям не можна. Одна брехня нашаровувалась поверх другої брехні з метою сховати під собою якусь невідому нам третю брехню...