"Історична Правда" спільно з Польським Інститутом у Києві презентує проект текстів українських і польських істориків, присвячений масовомим убивства населення Волині у 1940-х роках.
"...На Волині поляки поставили під рушницю понад 4% свого населення – це навіть більше, ніж складала армія Польщі у вересні 1939 р. Натомість серед українців зброю взяли до рук лише 0,6% населення – жодна з європейських країн не мала таких крихітних збройних сил".
Журналіст правого тижневика "Do Rzeczy" дозволяє собі таке: "Нечувані злочини під час бунту Хмельницького, Коліївщини, Уманської різанини, й нарешті акції ОУН-УПА спричинили те, що багато поляків приписує українцям схильність до особливої жорстокості, звірячості..."
В Україні досі тривають дискусії про ролі націоналізму і комунізму в її історії - і про це мають знати ті поляки, які очікують, що українці засудять злочини УПА проти поляків.
В Електронний архів визвольного руху avr.org.ua виклали у відкритий доступ колекцію документів про польсько-український конфлікт часів Другої світової війни та після неї.
9 липня програма "Історична правда з Вахтангом Кіпіані" зробить спробу максимально різнобічно та об’єктивно проаналізувати весь комплекс причин кривавого конфлікту українців та поляків на Волині 70 років тому.
Правда односторонньою бути не може. Не може бути одне зло більшим, а інше — "відплатне" — меншим. Не можуть бути ті, що вбивали з однієї сторони — бандитами, а з іншої, які так само знищували людей — героями.
31% населення Польщі нічого не знає про Волинську трагедію. 41% "щось чув, але небагато". І тільки 28% відповіли, що багато чули про ті події. При цьому 47% опитаних не знають, хто був жертвами і виконавцями злочину.
Поширеною практикою стало застосування подвійних стандартів, коли відповідальність і "зобов’язання до каяття" покладаються винятково на українську сторону. Підходи польської сторони не зазнають істотних коригувань зі зміною персонального складу вищої влади України.
Візит президента Польщі Броніслава Коморовського до Луцька, анонсований на 14 липня, є небажаним, бо може спровокувати загострення українсько-польських відносин.
Римо-католицька церква України визнає, що в 1940-х роках поляки убивали українців, але робили це не в таких масштабах і не такими варварськими методами, як українці.
Визначення "етнічні чистки з ознаками геноциду", вжите у резолюції Сенату Польщі з приводу 70-річчя Волинської трагедії, не відповідає жодним визначенням геноциду, що існують у міжнародній практиці.