Поляки мають визнати, що теж учиняли злочини - історик

Про це в інтерв'ю Газета.ua заявив доктор історичних наук, доцент КНУ ім.Шевченка Іван Патриляк.

Історик наголошує, що в тексті резолюції немає згадок про українських жертв трагедії - про українські села, спалені польською поліцією на німецькій службі в березні-квітні 1943 року; про вбитих і замордованих українських селян; про масову співпрацю поляків з німцями і радянськими партизанами, метою якої було "придушення руками червоних і німців українського визвольного руху задля збереження земель Волині та Галичини у складі повоєнної Польської держави".

"Якщо поляки засудять свої злочини, а українці — свої, то це буде справді засудженням злочинів. Якщо ж поляки будуть засуджувати лише те, що чинили українці, — жодного примирення не буде, - зазначив Патриляк. - Бо виглядає так: наші борці вчинили щось неправильно, але зробили це в ім'я свободи, а ваші — злочинці, а все позитивне, що вони робили, перекреслюється тим, що вони вбивали наших людей. Це не та формула, за якою можна йти на порозуміння".

"Має бути взаємне покаяння за військові злочини. І польська сторона має визнати, що злочинні акти мали місце і з її боку. Якщо ж вона це визнає, це відразу відкине версію про геноцид, бо він не може бути з обох боків", — підкреслив історик.

Використання Сенатом історичних подій з політичною метою історик пояснює тим, що Польща остерігається, що Німеччина з часом може поставити питання про перегляд кордонів з Польщею.

"Очевидно, що поляки, остерігаючись цього, резервують собі місце на Сході, - стверджує Патриляк. - Грубо кажучи, якщо поляки переконають весь світ у тому, що українці вчинили їм геноцид на сучасних західноукраїнських землях, то це означатиме, що ці землі неправомірно належать Україні, бо поляки звідти були насильно витіснені. Мені хотілося б помилятися, але це можуть бути геополітичні розрахунки на багато десятків років вперед".

Як відомо, у червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Тоді ж комісія Сейму (нижня палата парламенту Польщі) розглянула шість проектів резолюції щодо 70-річчя Волинської трагедії. Тільки в одному проекті - від правлячої партії - в тексті резолюції немає слова "геноцид".

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку переклав провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, назвавши трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Дивіться також: "Геноциди в контексті міжнародного права"