Спецпроект

Поляки мають визнати, що теж учиняли злочини - історик

Визначення "етнічні чистки з ознаками геноциду", вжите у резолюції Сенату Польщі з приводу 70-річчя Волинської трагедії, не відповідає жодним визначенням геноциду, що існують у міжнародній практиці.

Про це в інтерв'ю Газета.ua заявив доктор історичних наук, доцент КНУ ім.Шевченка Іван Патриляк.

Історик наголошує, що в тексті резолюції немає згадок про українських жертв трагедії - про українські села, спалені польською поліцією на німецькій службі в березні-квітні 1943 року; про вбитих і замордованих українських селян; про масову співпрацю поляків з німцями і радянськими партизанами, метою якої було "придушення руками червоних і німців українського визвольного руху задля збереження земель Волині та Галичини у складі повоєнної Польської держави".

"Якщо поляки засудять свої злочини, а українці — свої, то це буде справді засудженням злочинів. Якщо ж поляки будуть засуджувати лише те, що чинили українці, — жодного примирення не буде, - зазначив Патриляк. - Бо виглядає так: наші борці вчинили щось неправильно, але зробили це в ім'я свободи, а ваші — злочинці, а все позитивне, що вони робили, перекреслюється тим, що вони вбивали наших людей. Це не та формула, за якою можна йти на порозуміння".

"Має бути взаємне покаяння за військові злочини. І польська сторона має визнати, що злочинні акти мали місце і з її боку. Якщо ж вона це визнає, це відразу відкине версію про геноцид, бо він не може бути з обох боків", — підкреслив історик.

Використання Сенатом історичних подій з політичною метою історик пояснює тим, що Польща остерігається, що Німеччина з часом може поставити питання про перегляд кордонів з Польщею.

"Очевидно, що поляки, остерігаючись цього, резервують собі місце на Сході, - стверджує Патриляк. - Грубо кажучи, якщо поляки переконають весь світ у тому, що українці вчинили їм геноцид на сучасних західноукраїнських землях, то це означатиме, що ці землі неправомірно належать Україні, бо поляки звідти були насильно витіснені. Мені хотілося б помилятися, але це можуть бути геополітичні розрахунки на багато десятків років вперед".

Як відомо, у червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Тоді ж комісія Сейму (нижня палата парламенту Польщі) розглянула шість проектів резолюції щодо 70-річчя Волинської трагедії. Тільки в одному проекті - від правлячої партії - в тексті резолюції немає слова "геноцид".

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку переклав провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, назвавши трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Дивіться також: "Геноциди в контексті міжнародного права"

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.