Спецпроект

Українські і польські жертви Волинської трагедії "непропорційні" - католики

Римо-католицька церква України визнає, що в 1940-х роках поляки убивали українців, але робили це не в таких масштабах і не такими варварськими методами, як українці.

Про це йдеться у пастирському листі римо-католицьких єпископів України з приводу 70-ї річниці Волинської трагедії.

За твердженням римо-католицького кліру, "так звана Волинська Різня розпочалася Кривавою Неділею 11 липня 1943 року, коли збройні сили українських націоналістів напали на десятки польських поселень і сіл Волині [українські науковці наголошують на недоведеності цього вельми поширеного в Польщі уявлення - ІП], атакуючи як віруючих, що згромадилися в римсько-католицьких святинях та каплицях, так і людей, що перебували у своїх домівках".

Автори листа стверджують, що під час трагічних подій загинуло багато римсько-католицьких священиків і черниць, а кілька десятків греко-католицьких і православних священиків зазнало репресій за несхвалення скоєного злочину.

"Треба визнати, що здійснювалися акції самооборони і акції помсти з польської сторони, у котрих і загинули невинні українці, - зазначається у пастирському листі. - Проте ці дії не були пропорційними щодо кількості жертв лиходійства, ані варварських методів, якими їх чинили".

"В історії життя мільйонів воїнів, офіцерів та військових різних тоталітарних держав слово "наказ" відігравало магічну роль. Воно стало ширмою, за якою ховалася власна провина, відповідальність за злочин, - наголошують автори листа. - Схоже, фальшиві виправдання можуть обирати форму перекладання вини на ідеологію, керівників партії, чи їх провідників"

У зверненні підкреслюється, що не можна говорити про групову відповідальність за ті події.

"14 липня у Луцькій римсько-католицькій катедрі, в символічну річницю Кривавої Неділі, прагнемо ще раз довірити Богу всі жертви помилкової ідеології, яка тоді оправдовувала ґвалт і масове насильство, - пишуть автори листа. - Всім, хто має на сумлінні пляму чи тінь цього лиходійства, пригадуємо правду про примирення і слова Господньої Молитви: "Отче наш (…) прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим". 

Пастирський лист буде прочитано в усіх римо-католицьких церквах України в неділю, 30 червня 2013 року.

Як відомо, у березні 2013 року Українська греко-католицька церкв оприлюднила звернення, в якому засудила масові убивства на Волині і закликала до примирення польського та українського народів. У квітні з закликами до взаємного прощення виступили римо-католики Волині.

Перед тим голова Римо-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшицький повідомив, що виробити спільної позиції з УГКЦ не вдалося через те, що "запропонована греко-католиками формула "пробачаємо і просимо пробачення" є нонсенсом", а вибачатися треба тільки українцям.

У червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка