Справжня дружба – це великий дарунок долі, вища благодать, що дається людям. Така дружба виявляє невидимий, але глибинний сутнісний зв'язок. Свого часу саме така дружба об’єднала дві сім’ї Довганів і Стусів. Ця дружба була особливо цінною в часи тоталітарного режиму, коли постійно потрібно було відстоювати право на свободу бути собою.

Під час Шевченківських днів Зоряна Попадюка відправили до мордовських таборів за антирадянську агітацію і пропаганду після появи листівок з протестом проти заборони святкування ювілею Тараса Шевченка у Львові. Судили його двічі – у 1973 та 1983 роках, а офіційно призначений час його ув’язнення та заслання – 27 років. Після розпаду СРСР його реабілітували.

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Після 20 років ув'язнення, 35-літній Юрій опиняється на волі. Та під час подорожі в Україну, Шухевича висадили з потяга й примусово відправили на проживання в Нальчик, Кабардино-Балкарію. Тут він перебував під адміністративним наглядом – із забороною виїжджати поза місто, покидати місце проживання з 8 вечора до 6 ранку, відвідувати публічні місця

6 січня 1938 року якраз на Різдво народився Василь Стус. Його судили двічі. У книзі, упорядкованій головним редактором "Історичної правди" Вахтангом Кіпіані, зібрано найважливіші документи і публікації про судилище над поетом у 1980 році, останні роки життя політв'язня в таборі і таємницю смерті в часи горбачовської перебудови.

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.