10 лютого 1920

10 лютого 1920: Бій за Смілу

Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час: "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A, проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...

10 лютого після годинного спочинку в с. Дубіївка рушили далі. За годину входили до м. Білозірʼя, котре було вже заняте сотнями 5-го кінного полку і командант якого зазначив, що Сміла теж вже занята його людьми.

Полковник Дяченко щоб не робити лишніх 15-20 верстов на обхід міста пішов через Смілу, бо не мав причини не вірити командантові 5-го полку.

За пів версти від міста Сміла на чолі 2-ої сотні полковник Дяченко вирушив вперед. На краю міста стояли два добродії з рушницями, які на запитання полковн. Дяченка, якого вони полку, відповіли дуже неохоче: "саперного батальона", бо видно рахували козаків за своїх.

В заставі було 18 чоловік котрих наші і перерубали. Виявилось, що місто зайняте сильним відділом червоноармійців.

Вертатись аби виконувати наказ от. Тютюника було запізно і полков. Дяченко наказав Мазепинцям заняти стацію, а сам на чолі двох сотень "Чорних" влетів в місто, частуючи направо і наліво.

Ворог майже не робив спротиву, рахуючи все це непорозумінням. Чути було увесь час:  "Товаріщі, что ви дєлаєтє, — ми комуністи"?! У відповідь неслось їм: "A проклятущі, мені вас тільки й треба", — а далі свист шаблюки...

Взявши місто криловим ударом "Чорні" помогли Мазепинцям взяти стацію, на якій було одинадцять потягів з майном, виключно військовим.

Здобич була настільки велика, що не вистарчало рук брати. Обоз до 80 возів захоплений в місті, був зразу ж вивезений на Білозірʼя. Козаки почали виганяти селянські підводи, аби вивести гарматні і рушничні набої.

Нагрузивши 5 підвід і відправивши їх на Білозірʼя, почали грузити нові. В цей мент повним ходом з ст. Бобринська влетів потяг і не дійшовши 300-400 кроків, відкрив кулеметний вогонь.

В той час на стації було тільки 20—25 козаків "мазепинців" і "чорних" і обидва команданти полків. Вони з-за будинків відкрили рушничний вогонь, а полковник Дяченко власноручно із кулемета.

За кілька хвилин ворог був збитий влучним вогнем і замовк. Почулась команда: "B атаку!".

Але в цей мент прийшли відомости, що перша сотня під керуванням хорун. Богаєвського, яка стояла в заставі з боку від Бобринської, під натиском ворожої піхоти відступила.

Прийшлось залишити збитий потяг, а думати про відступ, бо нові донесення які привіз сам командир полку, були ще гірші, а власне, що відступ через місто Смілу був відрізаний.

Манівцями понад залізницею під великим вогнем ворожої піхоти пройшли на шлях, що вів на Білозірʼя.

Негайно перейти в контратаку не було з ким бо лишилось 30-40 козаків, а решта з добутим майном, перейшла в Білозірʼя.

По прибуттю до Білозірʼя полк. Дяченко зібрав полк і мав на меті повторним ударом взяти місто та стацію, але отаман Тютюнник заборонив. Пройшло кілька день і полковник Дяченко одержав в наказі по загонові гостру догану за невиконання наказу.

А причиною була та велика кількість майна, що досталась до рук кінноти і конвойовання якого вивело із рядів більшість козаків.

Цей наскок дав полкові гарматні і рушничні набої, одяг для всього полку, 50—60 коней гідних під верх та багато ріжного майна.

Всього в Смілій було взято 250 полонених, із яких до 20 комісарів, які і були розстріляні вже в Білозірʼю.  Втрати большовиків були дуже значні.

По наказу отамана Тютюника полк залишився в Білозірʼю, маючи догляд за Смілою.

О 9 год. вечора полк рушив на с. Степанки, де лишився на ночівку. Частини Київської групи пішли далі, а полк Чорних лишився в аріерґарді.

Монкевич Б. Чорні Запорожці. Зимовий похід й остання кампанія Чорних Запорожців. Львів, 1929. С.29-31.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.