Ні, вони не нацисти! Вони - більшовики і комуністи!

Ті "дєди" насильно забирали українців і використовували їх як гарматне м'ясо, ті "дєди" ґвалтували українських жінок і грабували українські села рівно як і тепер. Вони підірвали Хрещатик в 1941-му і сказали, що це нацисти. Палили й руйнували наші церкви. Затоплювали села, бо так вирішила партія. Забороняли українську мову і розстрілювали за неї. Перелік цих злочинів нескінченний. Не варто порівнювати росіян з нацистами, а треба прямо називати як є — комуністами, більшовиками, червоною наволоччю

 

Зараз всі порівнюють росіян з нацистами. Я й сама пориваюся часом так робити, особливо для європейської аудиторії. Проте насправді таке порівняння є м'яко кажучи недоречним.

Нацистів зупинили в 1945-му. На відміну від російських комуністів. Саме вони продовжили чинити свої злочини тут, під лейблом серпа і молота та червоного прапора. Зараз це заплямований кров'ю невинних триколор і вкрадений у візантійців двоголовий орел.

Порівняння росіян з нацистами чи фашистами згладжує злочини червоних більшовиків. Всі чомусь забули, що ця наволоч творила в Україні у ХХ столітті:

  • червоний терор у мирних містах України після І Світової війни (після розвалу Російської імперії росіяни вели між собою громадянську війну. Червоні більшовики проти білих імперців. Обидві сторони мали в планах загарбання українських територій і йшли на неї війною. Україна тоді зазнала як червоного так і білого терору від росіян);
  • окупація українських територій у 1921 році з наступним повномасштабним терором, масовими вбивствами та депортаціями;
  • "Розстріляне відродження" — фізичне знищення цвіту української інтелігенції;
  • Голодомор-геноцид у 1932-1933 роках — винищення мільйонів українців голодом;
  • репресії, розстріли та заслання до і під час Великого терору;
  • вбивства лідерів українського спротиву в еміграції;
  • війна проти руху опору ОУН та УПА;
  • масові арешти, катування та заслання до ГУЛАГу — крупної мережі концентраційних таборів смерті;
  • прицільні спецоперації проти українців та їх родин, що дотримувалися своїх традицій чи були носіями власної національної культури — арешти, показові суди, примусове "лікування" в спецзакладах та вбивства шістдесятників і дисидентів;
  • засекречення інформації та бездіяльність після вибуху на ЧАЕС, внаслідок чого загинули й не народилися величезна кількість українців;
  • переслідування "ворогів народу" й "неблагонадійних" українців продовжувалося аж до відновлення незалежності — упівця Івана Гончарука розстріляли у 1989 році (!).

Це дуже короткий і абсолютно неповний список злочинів росіян, здійснений тільки за одне століття і тільки стосовно українців. Росіяни чинили страшні злочини й проти народів, які історично проживають на наших землях — депортація кримських татар з рідного Криму в 1944 році зламала сотні тисяч доль і забрала безліч життів ні в чому невинних людей.

Саме росіяни створили тюрму народів на початку ХХ століття під назвою СССР, їхньою ідеологією став червоний більшовизм. І це комуністи, а не нацисти чи фашисти. Нацисти творили свої злочини до 1945 року.

Червона армія росіянців в ті роки робила те саме, але на це закрили очі, бо Гітлер випередив Сталіна у втіленні плану по завоюванню Європи і тюрма народів опинилася в таборі антинацистських союзників. Далі це все покрилося фейками і міфами про "дєди ваєвалі" та "вєлічіє побєди".

А ті "дєди" насильно забирали українців і використовували їх як гарматне м'ясо, ті "дєди" ґвалтували українських жінок і грабували українські села рівно як і тепер. Вони підірвали Хрещатик в 1941-му і сказали, що це нацисти. Палили й руйнували наші церкви. Затоплювали села, бо так вирішила партія. Забороняли українську мову і розстрілювали за неї. Перелік цих злочинів нескінченний.

Але є один важливий момент. Ці самі нелюди, точніше їхні нащадки, знову пробують знищувати нас тут і зараз. Так само, як і тоді.

Європа і світ мають дізнатися правду. Але саме ми в першу чергу маємо зрозуміти цю правду. Закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні — це не просто папірчик. Це текст, за яким стоять десятки мільйонів жертв, він створений в ім'я того, щоб це не повторилося знову.

Але це повторюється прямо зараз. ЗСУ й прості українці зупинять росіян фізично, та щоб перемога була остаточною, усі ми маємо зупинити її ментально. Для цього треба знати ворога і чітко його бачити.

Не порівнювати росіян з нацистами, а прямо називати як є — комуністами, більшовиками, червоною наволоччю.

Бо якщо нацистських виродків зупинили 77 років тому, то росіяни вбивають нас прямо зараз. Підриваючи пологові будинки, ґвалтуючи українських жінок, бомбардуючи дитячі садки та лікарні, знищуючи цілі міста й села. Це червона більшовицько-комуністична орда і саме її ми зараз маємо перемогти. Щоб ніхто й ніколи більше не постраждав від їхніх божевільних імперських апетитів.






Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.