Литовські іммігранти відкрили перший музей КГБ в США. ФОТО

На початку січня цього року в Нью-Йорку, США, відкрився перший у країні Музей шпіонажу КГБ.

Заклад, який містить 3500 експонатів на тему служб держбезпеки та розвідки СРСР, відкрили батько й донька Юліус Урбайтіс та Агне Урбайтіте, повідомляє The New York Times.

 Співкуратори музею Юліус Урбайтіс та Агне Урбайтіте. Фото: Karsten Moran / The New York Times

Музей шпіонажу КГБ виник на основі колекції, яку Юліус Урбайтіс збирав тридцять років.

Спершу він цікавився артефактами Другої світової війни. Спецслужбами він захопився, коли придбав підслуховуючий пристрій, який належав Адольфу Гітлеру.

Родина Урбайтіса походила з Литви, де вони заснували в 2014 році музей "Атомний бункер" у приміщенні справжнього старого атомного бомбосховища.

 Фасад приватного Музею КГБ на Манхеттені в Нью-Йорку. Фото: Karsten Moran / The New York Times
Робочий стіл офіцера КГБ. Настільна лампа зразка біля 1920 року (праворуч), за словами її власника, походила з дачі Йосипа Сталіна. Фото: Karsten Moran / The New York Times

Звідти деякі об’єкти попрямували до Нью-Йорка. Біля половини предметів у колекції, в якій є як оригінали, так і копії, перебувають у співвласності батька й доньки. Іншу половину куратори набули кожен окремо.

Музей не цурається демонстрації жорстоких методів КГБ. Зокрема в ньому є інтерактивні виставки, як от: модель стільця для допитів.

Експозиція починається з макету робочого місця старшого офіцера КГБ. Поруч – оригінал комутатора 1928 року. Це найстарший експонат у музеї.

 Комутатор, виготовлений у Таллінні в 1928 році. Фото: Karsten Moran / The New York Times

Багато експозицій розповідають конкретно про методи дії КГБ. Зокрема в розділах про стеження можна побачити, де агенти КГБ встановлювали камери та жучки: у перснях, годинниках, ремінних пряжках, запонках, тарілках тощо.

 

Чорний хід музею закривають оригінальні двері із в’язниці КГБ.

Самі Урбайтіте та Урбайтіс музеєм, який є приватним і неприбутковим, не володіють. Справжні власники вирішили зберегти анонімність.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.