Померла Марія Засіменко-Бонацька. IN MEMORIAM

Одна з найвідомиших політв'язнів Січеславщини, зв'язкова УПА, письменниця, активна громадська діячка Марія Засіменко-Бонацька померла 15 вересня у Дніпрі

Про це повідомило Дніпровське товариство політичних в'язнів і репресованих

Марія Засіменко - Бонацька народилась 17 березня 1932 року у селі Трубиці Костопільського району Рівненської ї області. Учасниця національно-визвольних змагань. Виконувала доручення УПА по пропаганді і зв'язках. Заарештована у віці 15 років і засуджена до 10 років сталінських таборів.

В неволі отримала травму і стала інвалідом, через що звільнена достроково у 1954 році після 7 років перебування в таборах Мордовії. Прибувши в Україну на милицях, ця тендітна мужня жінка змогла перебороти хворобу, здобула освіту, вийшла заміж, народила двох синів і доньку.

 

Згодом, перенесла ще тяжкі сімейні випробування: трагічно загинув син, передчасно пішла з життя від невиліковної хвороби донька. Маючи фах бібліотекаря-бібліографа, Марія Созонівна працювала на різних доступних роботах, бо клеймо "ворога народу" не давало можливості реалізувати себе за спеціальністю.

Довелось в житті бути і вчителькою, і інженером з інформації, і простою робітницею, і вихователькою в дитячому садочку. В 1987 році п. Марія оформила пенсію, продовжуючи працювати. Лише у 1992 році вона була реабілітована.

Марія Засіменко (Бонацька) є знаною майстринею вишивок, як письменниця і поетеса вона є автором девяти книг прози і поезій. Багато уваги п. Марія надає зустрічам з молоддю, прищеплюючи молодому поколінню любов до України, до української культури і мови, висвітлюючи історію національно-визвольних змагань за незалежність України.

З 2014 року Марія Засіменко отримувала державну стипендію. 22 січня 2019 року нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ст.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.