У Німеччині знайшли поховання українських солдатів, які зникли під час Другої світової війни

У Німеччині виявили останки українських солдатів, які зникли безвісти понад 80 років тому.

Про це повідомив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

 

Останки виявили у 2021 році в одному з районів Бремену на півночі Німеччини, де розпочалася підготовка до промислового будівництва.

Будівельний майданчик планували розмістити на місці засипаного піском колишнього кладовища часів Другої світової війни. Серед місцевих це місце поховання радянських військовополонених і примусових робітників було відоме як "Російське кладовище".

"Українські дипломати в Генеральному консульстві України в Гамбурзі дізналися про плани будівництва. Звісно, ми розуміли, що кладовище ніяке не "російське", а радянське, і що серед радянських військовополонених і примусових робітників могли бути українці", — написав Кулеба.

Українські дипломати разом із місцевими активістами звернулися до місцевої влади та наполягли на важливості для України дослідження цього місця і гідного вшанування всіх жертв. Будівництво призупинили та провели дослідження.

Кулеба додав, що після завершення війни американська армія задокументувала на кладовищі 772 поховання. Але в 1947—1948 роках були перепоховані лише 456 з них. Згодом розкопки з невстановлених причин припинили, а саме кладовище засипали двометровим шаром піску. "Понад 300 поховань могли залишатися забутими і без належного вшанування", — зазначив міністр.

Після звернення дипломатів влада Бремену оголосила про початок археологічних розкопок, до яких долучилися студенти-археологи КНУ ім. Тараса Шевченка. Один з них знайшов жетон, який належав українському солдату Івану Пастернаку. Також археологи знайшли останки ще двох українських воїнів — Сергія Селика (Зелика), уродженця Київської області, і Миколи Ковальчука з Волині.

 

"На розкопках ще є неідентифіковані рештки, тож незабаром нас можуть очікувати нові відкриття. Розкопки триватимуть до березня 2022 року", — заявив Кулеба.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.