Самопожертву Небесної Сотні можна порівняти з Героями Крут – Дробович

Досі в історії України не було такої “сили образу” й незаперечного визнання в суспільстві, як у Героїв Небесної Сотні під час Революції Гідності.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, так вважає голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович, про що він сказав під час круглого столу, присвяченого визначенню основних чинників формування колективної пам'яті про Небесну Сотню та критеріїв, пов'язаних із трактуванням самого поняття.

 

"Навіть ті, які заперечують Революцію Гідності, не можуть і не хочуть ставити під сумнів цінність людського життя й факт смерті людей, які пішли з щитами проти озброєних вогнепальною зброєю", - сказав Дробович.

Він вважає, що значним фактором такого визнання в суспільстві Небесної Сотні є відкритість і публічність Революції Гідності, яку можна було бачити в прямому ефірі.

"Транслювання Революції Гідності в прямому ефірі, всі ці фото, відеоматеріали і неймовірна кількість очевидців подій створює концепт національного рівня. Ніколи до того ми не мали такого образу й поняття, як Небесна Сотня — очевидного, доступного, зрозумілого і головне – наочного", - зазначив Дробович.

На його думку, самопожертву Небесної Сотні можна порівняти за аналогією з Героями Крут, хоча є й суттєві відмінності.

"Ми можемо говорити, наприклад, про Героїв Крут як щось еквівалентне. Але, по-перше, там був дисциплінарний військовий обов'язок, по-друге, досить серйозна історична перспектива віддаляє від тих подій і досі бракує матеріалів про той період. Звісно, у київської спільноти тоді був досвід колективного переживання, але він був перерваний радянською владою. А в нас ці переживання тривають. І ось ця безперервність, публічність і відкритість створюють абсолютно новий тип і рівень символу", - вважає Дробович.

Круглий стіл організував Національний музей Революції Гідності в річницю тих трагічних подій.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.