Спецпроект

1970: Тарапунька і Штепсель як зброя радянської пропаганди

Зірки естради УРСР "викривають капіталістичну мораль" Заходу, висміюючи стандартні персоніфіковані штампи - воєнщину, буржуїв, аналітиків-антирадянщиків. Очевидно, без такого роду гумору їхня творчість була би припинена.

2 червня 1919 року народився народився Юрій Тимошенко, більше відомий старшій генерації українців як "Тарапунька" у творчому тандемі зі "Штепселем" - Юхимом Березіним. Полтавець і одесит пропрацювали на естраді разом 45 років - від виступів на фронтах Другої світової до смерті Тимошенка від інфаркту на гастролях в Ужгороді в 1986 році.

Додатковою "фішкою" була одеська російська Штепселя і полтавська українська Тарапуньки. При цьому, обігруючи національний колорит, Тимошенко міг вдарити - і бив - за слово "жид" (така історія трапилася на зйомках фільму "Зелений фургон").

Своїм акцентом на регіональних різницях республіки вони насправді об'єднували Україну, не опускаючись до висміювання мовних чи культурних деталей.

Обидва стали народними артистами УРСР, а от народного артиста Союзу їм так і не дали. Одного разу в них зірвалася поїздка на гастролі у Британію, тому що у відповідь на питання чергового чиновника, який контролював виїзд за "залізну завісу" - "Чому це ви досі не в партії?" - Тимошенко раптом вибухнув: "Ви спершу очистіть партію від негідників, а потім ми самі до вас прийдемо!"

Тим не менше, в цьому уривку з фільму "Смеханічні пригоди Штепселя і Тарапуньки" вони з ентузіазмом "викривають капіталістичну мораль" Заходу, висміюючи стандартні персоніфіковані штампи - воєнщину, буржуїв, аналітиків-антирадянщиків. Очевидно, без такого роду "гумору" їхня творчість була б ускладнена. Хоча в 1970-му (а це рання брежнєвщина), можливо, ще знаходилися люди, які щиро сміялися над подібними жартами).

1970: Брежнєв вітає громадян СРСР із Новим Роком (ВІДЕО)

Якби там не було, скетчі Тарапуньки і Штепселя користувалися шаленою популярністю. Вони були справжніми зірками УРСР (і, меншою мірою, всього союзу) протягом десятків років і мали все, що тоді можна було взяти від життя. Почавши з образів міліціонера і монтера, вони показали на сцені багато з того, що хвилювало тодішніх українців - від алкоголіків до бюрократів.

Народ любив Тарапуньку і Штепселя страшенно, тому партія змушена була терпіти їхні окремі демарші проти радянського офіціозу. Побутує легенда, як перед черговим виступом у Кремлі Тимошенко вирвав собі зуба - щока розпухла і виступ комедійного дуету відмінили. На що Березін нібито сказав: "Ну й дурень ти, Юрко... На всі концерти зубів не вистачить".

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.