2012: історія русифікації від провладного телеканалу

Ще 100 років ситуація, коли українці хотіли говорити російською, видавалися повним абсурдом. Тоді на території нинішньої України домінувала українська мова - нею розмовляли понад 70% населення. Несподіваний історичний екскурс від Першого національного.

Скандальний "мовний" закон досі лежить не підписаним ані спікером ВР, ані президентом, а суперечки з його приводу тривають.

Тим часом Перший національний телеканал, відомий останніми роками любов'ю до другосортного російськомовного продукту, несподівано змонтував і показав у недільній програмі розлогий історичний екскурс щодо дискримінації української мови.

Ще 100 років ситуація, коли українці хотіли б говорити російською, видавалися б повним абсурдом. Тоді на території нинішньої України домінувала українська мова - нею розмовляли понад 70% населення.

А ось як про нашу мову розповідає російський Первый канал. ВІДЕО

Як сталося, що за 100 років змінилась мовна карта України? Перший національний наводить статистику і деякі факти:

- 50 зафіксованих заборон, в більшості - з боку російської держави:
- русифікація міського населення;
- Голодомор 1932-33 років на селі, де 95% в Україні - українськомовні. При цьому телевізійники озвучують "ющенківську" цифру в 10 млн жертв, хоча історики більше довіряють даним у 3-4 млн загиблих;
- русифікація шкільної освіти у 1937-38 рр., репресії вчителів;
- розстріли української інтелігенції;
- після війни - масове зеселення сходу України росіянами. "У 1960-их в Україні вже проживало 7 млн росіян, а в 1970-х - 10 млн";
- "мовознавче" уподібнення української до російської;
- в армії не можна було розмовляти українською тощо.

Один із коментаторів - автор ІП, кандидат історичних наук Геннадій Єфіменко.

Дивіться також:

Як боролися з українською. Хроніка заборон за 400 років

Книговидання в УРСР. Скільки російською і скільки українською. СТАТИСТИКА

Думки про рідний донецький край. Мовна ситуація на Донбасі 1970-их

Ніхто з науковців не схвалив проект закону про мову

Забуті патріотами. Що зробили історики для російськомовних?

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.