Спецпроект

Як Шкляреві премію в Холодному Яру вручали

На місці загибелі головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака письменник Василь Шкляр отримав Народну Шевченківську премію за свою книгу про повстанців "Чорний Ворон". Фоторепортаж з місця подій.

Історичний клуб Романа Коваля "Холодний Яр" уже давно вшановує повстанців Холодного Яру - селян, які воювали проти загарбників у 1920-их роках. Цього року заходи збіглися з врученням Народної Шевченківської премії автору роману "Чорний Ворон" Василю Шкляру.

Нагадаємо - Шкляр написав резонансний історичний бестселер про повстанців Черкащини, Кіровоградщини і Київщини, які за сприяння місцевих мешканців чинили опір радянській адміністрації ще кілька років після того, як влада УНР емігрувала з України.

"Чорного Ворона" навіть висунули на Шевченківську премію, але в підсумку роману не виявилося в остаточному списку лауреатів. У відповідь Юрій Андрухович запропонував зібрати кошти на альтернативну премію - у аналогічному розмірі, 250 тисяч грн.

"Історична Правда" поїхала на Черкащину, щоб подивитися, як вшановують повстанців-холодноярців.

Мандрівка почалася з Медведівки - сусіднього з Мельниками (звідки родом брати Чучупаки - одні з лідерів отаманського руху) села.

Краєзнавчий музей у Медведівці. Шаблі,гвинтівка, пістолет і обріз

Медведівка має свої повстанські традиції - звідси родом Максим Залізняк. Головна вулиця Медведівки - та, що веде з Черкас до Чигирина - носить назву не Шевченка і не Хмельницького, а саме ватажка Коліївщини.

І тільки вулиця, яка веде до Мельників, названа на честь Хмельницького.

Продуктовий магазин у Медведівці теж названий на честь Залізняка

У Мельниках одна з головних вулиць названа на честь братів Чучупаків. Інша - Холодноярівська. 

Мельники, ріг Чучупаків і Холодноярівської. Чорні запорожці скликають гостей

Цвинтар у Мельниках розташовано на горі. Звідти добре було видно кількість партійних прапорів, які взяли з собою політики. Хоча організатори заходів просили брати тільки державні стяги, ніхто не звернув увагу на це прохання.

Були й екзотичні символи. На фотці нижче - прапор РУН-вірівців. Язичники теж ідуть на православний цвинтар.

Повстанці, які братимуть участь у реконструкції бою між холодноярівцями і більшовиками, теж піднімаються на кладовище

На кладовищі відбулася панахида на могилі головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака.

Могила Василя Чучупака, який прийняв останній бій з більшовиками на околиці Мельників 20 квітня 1920 року. Біля неї стоїть Роман Коваль - уродженець Донбасу, київський лікар, людина, яка чи не найбільше зробила для популяризації повстанського руху на Черкащині. Фото: Олександр Косарєв

Діти радісно фоткалися зі зброєю.

 

Ще більший за зброю фурор викликали політики.

 

Крім Тягнибока, були помічені Ющенко, Наливайченко, Огризко, Хмара, Парубій, Григорович і навіть "зелений" Кононов. Схоже, успіх книги Шкляра змушує політиків цікавитися темою Холодного Яру.

Братська могила козаків-холодноярівців. Кладовище села Мельники

Монумент Героям Холодного Яру в центрі Мельників, біля школи. Ньюанс - місцеві мешканці не дуже знають, кому цей пам'ятник. 

Фото: Олександр Косарєв

Завдяки Шкляреві цього року вшанувати повстанців 1920-их років приїхало значно більше людей, ніж раніше. Якщо торік було, за даними організаторів, трохи більше тисячі, то зараз можна було сміливо говорити мінімум про три тисячі.

Учасники заходу ідуть з Мельників до Мотрониного монастиря - точніше, до лісництва, біля якого Василь Чучупак прийняв останній бій

Біля меморіального знаку, встановленого на місці загибелі одного з братів Чучупаків, відбувся імпровізований мітинг. Ліворуч від Ющенка - Роман Коваль, праворуч - кобзар Тарас Силенко.

Виступає Ющенко: "Я глибоко переконаний... збирати підписи... пам'ятник Мазепі... Слава Україні... І слава навіки Богу"

Поки політики виступали, з'явився Василь Шкляр. Оскільки він не так часто світиться в телевізорі, його появу помітили тільки поодинокі фанати, які одразу ринулися за автографами.

 Шкляр підписує "Чорного Ворона"

Василь Шкляр: "Коли Роман Коваль тільки починав свій історичний клуб, тут збиралися одиниці, потім - десятки, торік - сотні, а сьогодні тисячі. Холодний яр - це символ об'єднання".

Тим часом в сусідній із лісом улоговині готувалися до історичної реконструкції - бою повстанців із більшовиками.

 Фото: Олександр Косарєв

Початок реконструкції - більшовики грабують селян...

Під час зйомок жодне поросятко не постраждало. Фото: Олександр Косарєв

...а після експропріації рухаються далі.

 Фото: Олександр Косарєв

Цей більшовицький боєць носить форму Російської імператорської армії. Біла хустка - башлик, яким зручно захищатися від холоду і вітру. Позаду - інші інтернаціоналісти, в синіх австрійських шинелях.

 Фото: Олександр Косарєв

Дорогою на колону більшовиків із конфіскованим майном напала повстанська засідка.

Фото: Олександр Косарєв

Залишивши власних коней у лісі, холодноярівці атакують прицільним рушничним вогнем. Зверніть увагу на хвацький штик у голенищі.

Фото: Олександр Косарєв

У цього козака розв'язалися обмотки, але він б'ється до кінця.

Фото: Олександр Косарєв

Ще секунда - і повстанці перемагають. Глядачі у захопленні

Фото: Олександр Косарєв

Всі фотокамери знімали реконструйований бій, і тільки Роман Коваль знімав захоплених глядачів.

 Цього року Ковалю вдалося зібрати в Холодному Яру кілька тисяч гостей

Фото: Олександр Косарєв, Павло Солодько

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі