Спецпроект

Година папуги. СРСР усе ставить під сумнів

...Нарешті, чому комісія Бурденка, згадала у своєму звіті використання виконавцями набоїв калібру 7,65, але обійшла мовчанням факт, що ті набої були німецького виробництва? Що такого було у тих Geco 7,65 D, що про них краще було мовчати?

Ми продовжуємо публікувати книжку Олександра Зінченка "Година Папуги", яка стала у 2011 році першим томом "Бібліотеки "Історичної правди". Попередній розділ - "13 квітня та інші нещасливі дні".

У квітні 2020 року ми відзначаємо 80 роковини одного з найкраще задокументованих комуністичних злочинів - Катинського розстрілу. У квітні-травні 1940 року НКВД розстріляла без суду і слідства десятки тисяч ні в чому не винних людей. Польські військовополонені опинилися в радянському полоні, бо Сталін виступив на боці Гітлера у вересні 1939 році, розгромивши на брудершафт незалежну польську республіку.

Розділ 14

СРСР усе ставить під сумнів

Червоний граф пише листа — Німецькі бирки та інші "докази" радянської непричетності — Парфен Кисельов змінює свідчення — Польські щоденники і німецькі кулі

1

"Я дивився кінохроніку Катинської справи і мені здається, що у такому вигляді вона не тільки абсолютно не годиться для показу, але може спричинити навіть негативний ефект.

Сцена допиту свідків озвучена таким чином, що видається, ніби свідки повторюють якийсь завчений урок. Їх слова є неживими і внаслідок цього неправдоподібними, — автор "Петра Першого" Олексій Толстой закінчив того листа словами. — Я вважаю, що у сцені допиту треба, щоб текст читав диктор, а не учасники допиту".

 
Олексій Толстой

На початку лютого 1944 року Олексій Толстой мусив змінити звичне амплуа радянського класика на невдячний хліб кінокритика.

Після звільнення Смоленська від нацистів була призначена Спеціальна комісія, яка мала довести непричетність СРСР до масових убивств у Катині.

Очолив цю комісію відомий лікар Микола Бурденко, а Олексій Толстой увійшов до неї як один із членів і тепер переймався тим, що промови свідків видаються неправдоподібними навіть йому — лояльному члену радянської урядової спецкомісії, академіку й орденоносцю.

Наприкінці січня 1944 року робота Спеціальної комісії академіка Бурденка підходила до завершення.

На її засіданні 20 січня Толстой зауважив щодо запису свідчень:

"Треба написати виступ, потім відрепетирувати, інакше з того нічого не вийде. Треба відібрати свідків, які могли б просто і переконливо сказати. Я пропоную завтра зайнятися відбором цих свідків і підготовкою матеріалу".

Складно сказати, наскільки під час запису свідчень дотримувалися настанов "червоного графа", але результат його не задовольнив. І Толстой написав листа у відповідну інстанцію.

Але попри гострі зауваження Толстого, фільм вийшов без змін.

 
Заставка радянського пропагандистського фільму "У Катинському лісі", 1944 рік




2

 

На перших кадрах з'являлася анімована схема: на тлі шосе, лісу і ріки з'являлися різні стрілочки та покажчики, а, у підкресленій неупередженості, в інтонаціях диктора вчувалися стурбованість і сум:

"Шосе Смоленськ — Вітебськ. У Катинському лісі, у колишньому будинку відпочинку "Дача" розташувалося спеціальна німецька установа під невинною назвою "Штаб 537-го будівельного батальйону".

 
"Шосе Смоленськ — Вітебськ. У Катинському лісі, у колишньому будинку відпочинку "Дача" розташувалося спеціальна німецька установа під невинною назвою "Штаб 537-го будівельного батальйону".

Нечувано криваві справи коїлися у цьому штабі, на чолі якого стояв оберст-лейтенант німецької армії Арнес.

Восени 1941 року за прямою директивою з Берліна тут розстріляли близько 11 тисяч військовополонених польських офіцерів, що були захоплені німцями.

На початку 1943 року гітлерівські провокатори зробили помилку, приписавши скоєне НИМИ криваве злодійство радянським органам.

Цим вони сподівалися посварити росіян із поляками і замести сліди свого злочину".

За кадром щось патетичне грав симфонічний оркестр, у кадрі кілька осіб у генеральських шинелях супроводжували письменника Толстого і ще кількох, очевидно, дуже важливих персон.

 
Олексій Толстой в Катині
кадр кінохроніки

Під їхніми ногами лежали вдруге відкопані тіла. Вони були замотані у залишки польських одностроїв.

Камера ловила у свій фокус Толстого. Той ішов уздовж шеренги мертвих солдатів. Він намагався зберегти серйозну зосередженість обличчя, але не витримав, і затулив носа зім'ятою хусткою.

"Постановою Надзвичайної державної комісії щодо встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників і їх спільників була створена Спеціальна комісія для встановлення обставин розстрілу німцями військовополонених польських офіцерів у Катинському лісі. (...)

 
Камера крупним планом показала бирку-ідентифікатор, якою німці супроводжували кожне тіло весною 1943 року

Багато днів продовжувалися розкопки. І з кожним днем з'ясовувалися усе нові й нові докази супроти вбивць. Ось — труп з німецькою биркою".

Камера крупним планом показала бирку-ідентифікатор, якою німці супроводжували кожне тіло весною 1943 року.

Потім кадр змінився. У розкопі стояла дюжина червоноармійців і робила вигляд, ніби щось копає. Один із них пройшовся чобітьми по рештках польського офіцера, потім багром зачепив і перетягнув їх на ноші.

Четверо солдатів підхопили ті ноші і жваво помарширували у правий кут кадру.

У наступному плані четвірка почимчикувала повз купи піщаного ґрунту. На тих купах солдати перекидали ґрунт лопатами. Змісту і сенсу у їх роботі було рівно стільки, щоб заповнити порожнини у композиції кадру.

Можна було не сумніватися, що більшість кадрів цього документального відео є постановними.

То не було якимось спеціальним винаходом: просто у ті часи в СРСР більшість "хронікальних" кадрів у кращому випадку були постановками, у гіршому — інсценізаціями.

У кадрі знову відбулися зміни: доктор Смолянінов, вправно орудуючи якимсь начинням, розтинав останки польського офіцера. У кадр знову потрапила німецька бирка. Смолянінов демонстрував на камеру вхідний отвір на потилиці жертви.

 
Доктор Смолянінов вивчає останки польських офіцерів. Кадри радянської кінохроніки, 1944 рік

"Убивство пострілом у потилицю — улюблений метод гестапівських вбивць. (...) Із цинічною діловитістю скоїли німці це масове вбивство.

Вхідні і вихідні отвори куль на всіх черепах однотипні. Так вони розстрілювали чехів, югославів, росіян, українців, білорусів. Так розстрілювали вони і військовополонених поляків.

Речові докази. Серед них: особисті речі, гроші, документи, листи, що належали розстріляним німцями польським офіцерам.

На трупі № 53 знайшли невідправлену листівку, що була адресована у Варшаву, вулиця Баґателя, 15, квартира 47, Ірені Кучинській. Листівка написана польською мовою військовополоненим офіцером Ста­ніславом Кучинським з табору ОН № 1 і датована 20 червня 1941 року.

Записка, що була знайдена на трупі № 74, яка належала польському офіцеру Вронському, була датована вереснем 1941 року.

Важливий документ: блокнот із власноручними нотатками колишнього бургомістра Смоленська зрадника Меньшагіна. У цих нотатках, що мають стосунок до осені 1941 року згадані деякі заходи, які були здійснені стосовно польських військовополонених".

Напис на сторінці нотатника Меньшагіна в інших обставинах звучав би менш зловісно, але не в цих:

"Чи кружляють чутки серед населення щодо розстрілу польських військовополонених у Коз'їх Горах (Умнову)".

Разом з іншими знахідками то могло спричинити цілком однозначні висновки.

Методи роботи німецької і радянської пропаганди були схожі.

 
Нові іноземні кореспонденти над черепами вдруге викопаних з-під землі польських військовополонених, 1944 рік

Радянські органи зробили так само, як і відомство Ґеббельса: запросили іноземних кореспондентів і влаштували публічний допит свідків.

Більшість запитань ставив академік Потьомкін. Толстой сидів поруч, але задумливо мовчав.

Кожному свідку диктор давав коротку характеристику, а потім було чути голос Потьомкіна:

"Свідок Іванов, колишній начальник станції Гнєздово, розташованої неподалік Катинського лісу. Німці намагалися завербувати його у лжесвідки.

— Свідку Іванов, розкажіть, до вас зверталися в Управлінні залізниці у половині липня 1941 року з проханням надати вільний порожняк для евакуації військовополонених поляків?

 
Іванов - крайній ліворуч, Потьомкін - крайній праворуч

— Так, звертались. 12 липня, Смоленське третє відділення, Авдусін, — для евакуації військовополонених поляків. Позаяк ми у той час евакуювали військові об'єкти з Смоленська, туди порожняк подати не змогли.

Через те, що ця дорога, у напрямку Смоленська — Орша, була вже під обстрілом... Свідка Захарова, колишнього зчіпника станції Смоленськ, гітлерівські провокатори, застосовуючи погрози та тортури, примусили підписати фальшивий протокол.

(…)

 
Розпитував "свідків" дуже фактурний нарком просвітництва академік Володимир Потьомкін

— Свідку Захаров, розкажіть, як німці у гестапо вимагали від вас неправдивих свідчень?

— У 1943 році, у березні місяці, викликали мене у гестапо, щоб засвідчити мені, що польські офіцери, були розстріляні у Коз'їх Горах у 1940-му році росіянами з НКВД, що я працював на станції Смоленськ і бачив — того — як вагони прибували і відправлялися на станцію Гнєздово. Я ці свідчення відмовився свідчити.

Оскільки у Коз'їх Горах знаходився Будинок відпочинку, і там весь рік відпочиваючі знаходилися у тому домі. І населення навколо, яке в селі знаходилося, ходило в літній час за грибами та за ягодами, а в зимовий час збирали дрова там... І жодних не бачило розстрілів польських офіцерів, не чули пострілів.

Тоді офіцер вдарив мене батогом, що такі свідчення нам не потрібні. Наказав покласти мене на койку, і почали мене бити батогами. Били мене довго. Потім наказали встати і сказали — підпиши нам нові свідчення.

Я знову відмовився: не можу дати брехливі свідчення, що все населення навколо знає, що жодних розстрілів тут не було. Він наказав мене вдруге покласти, і також почав бити мене.

Потім взяв револьвер зі стола і сказав, що я тебе пристрелю, якщо ви не засвідчите це свідчення. Вони мене поклали і знову по_ чали бити, я втратив свідомість.

І я був змушений підписати це фальшиве свідчення.

(…)

Громадянка Алєксєєва, вона працювала на кухні з обслуговування особистого складу так званого Штабу 537-го будівельного батальйону.

— Свідку Алєксєєва, розкажіть, як ви бачили військовополонених поляків, коли їх партії заганяли німці у ліс, на Коз'ї Гори?

— Я працювала на дачі у Коз'їх Горах, прасувала білизну (залишив мене унтерофіцер Розе виконувати цю роботу).

 
Громадянка Алєксєєва злегка не в фокусі

Раптом прийшов німецький солдат і сказав, щоб я йшла додому. А я ж іще роботу не закінчила! А він каже, що це за розпорядженням Розе. Я зібралася і пішла. Він мене довів до шосе і пішов.

Я пішла по шосе, озирнулася, бачу — група військовополонених поляків, чоловік 30, під суворим конвоєм німців. Я їх пропустила, повернулася, сіла у кущ, і через хвилин 20 — 30 я почула, що з дачі лунали такі постріли, мені вже знайомі, котрі я чула тоді, коли приїжджали на дачу машини".

Наступним викликали Парфена Кисельова. Він був одним із головних свідків поширеної німецькою пропагандою версії подій у Коз'їх Горах, і був єдиним, хто стверджував, що навесні 1940 року чув постріли з Катинського лісу.

Диктор у звичний спосіб представив діда:

 
Парфен Кисельов

"Селянин хутора Коз'ї Гори Кисельов. Півтора місяці німці у тюрмі піддавали його тортурам, щоб примусити підписати неправдиві свідчення.

— Свідку Кисельов, розкажіть нам, як німці у гестапо вимагали від вас неправдивих свідчень?

— Перший раз мене запитали восени 1942 року. Привели мене до гестапо. Сидить перекладач, а з іншого боку — офіцер: розкажи, як, говорить, знищували, говорить, більшовики у 40-му польських офіцерів. Я, кажу, я не бачив нічого і не знаю.

Почали домагатися: якщо ти розповіси, то будеш у нас людиною і нагороду отримаєш, і додому відпустимо. А якщо, говорить, не скажеш, то підпишемо тобі смертний вирок, говорить, і звеземо туди, де ці поляки розстріляні, розіпнемо на сосні і повисмикуємо всі жили!

Може, ти хочеш приєднатися до них? А то ми тобі покажемо! І іть-іть — два хлопці відсунули стіл, розіп'яли мене на столі учетвером, і ото почали мене німецькими палками періщити. Відлупцювали так, що я впав, не можу піднятися. (...)

І мене у в'язницю посадили. Знов-таки почали домагатися сурйозами, щоб я розповів, як більшовики польських офіцерів винищили. Я сказав — я не знаю... Ах, каже не знаєш?! З погрозами...

Офіцер з книжки аркуша видер, писаного німецькою, я ж не міг прочитати (я малограмотний сам) і примушували мене, насилували, щоб я їм розписався.

Я взяв і розписався".

Свідок Московська сама зголосилася свідчити. По-комсомольському жваво, Московська відповідала на запитання академіка Потьомкіна:

"Розкажіть нам, свідку Московська, що вам переповів військовополонений росіянин Єгоров, якого ви знайшли у себе в дров'яному сараї?

— Мені Єгоров, росіянин-військовополонений, переповів наступне. Що на початку березня 1943 року він з табору військовополонених № 126 був відправлений у Катинський ліс на роботи.

Там німці примушували розкопувати могили і виймати звідти трупи.

Трупи ці німці примушували обшукувати і з кишень виймати всі речі, папери і фотокарточки, які там знаходилися. Німці їх уважно проглядали.

Деякі папери віддавали назад і примушували вкладати у кишені цих трупів, а деякі папери кидали у купу таких само паперів і речей, і потім спалювали.

Частина військовополонених, Єгоров мені розповідав, займалися іншою роботою: вони ночами привозили звідкілясь трупи і складали разом з тими трупами, для цього розширяли ями".

Толстой нарешті вперше втрутився у допит. Академік на мить кинув погляд на папірець, який тримав у руках, і запитав:

"Єгоров казав вам, скільки було військовополонених росіян під час розкопок цих могил?

 

Толстой нарешті вперше втрутився у допит. Академік на мить кинув погляд на папірець, який тримав у руках, і запитав: "Єгоров казав вам, скільки було військовополонених росіян під час розкопок цих могил?

— Так, Єгоров казав мені, що було кілька сотень чоловік полонених".

Потім знову допит продовжив Потьомкін:

"А розповів Єгоров, як йому вдалося втекти?

— Розповідав. На початку квітня 1943 року, мабуть, були закінчені усі роботи... Так тривало дні три, їх не брали нікуди і не посилали на роботу. Якось вночі їх підняли всіх і повели невідомо куди. (...)

Привели до тільки-но виритих ям, стали шикувати по кілька чоловік і розстрілювати з автомата.

Коли почали розстрілювати, то піднялася метушня, якою він скористався і втік. Він чув позаду себе крики, постріли, але не озирався і сховався у темряві.

Після цього він дістався до Смоленська і заховався у моєму сараї".

 
Свідок Московська

Нарешті диктор представив останнього із свідків, вибраних Олексієм Толстим для фільму:

"Професор Базилевський. У перші дні німецької окупації він був примусово призначений заступником бургомістра Смоленська зрадника Меньшагіна.

— Свідку Базилевський, що повідомив вам Меньшагін стосовно долі вашого клопотання про звільнення з концтабору одного радянського військовополоненого?

— Меньшагін відповів, що клопотання комендантом фон Швецин щодо звільнення військовополоненого відхилено. Стосовно полегшення у таборі режиму для військовополонених повідомив, що з Берліна надходять директиви дотримуватися щодо військовополонених найсуворішого режиму.

На моє спантеличене "Що ж може бути жорстокіше за існуючий режим?" Меньшагін нахилився і тихо відповів: "Може бути крапка — Росіяни, принаймні, будуть помирати самі, а стосовно поляків – надійшло розпорядження з Берліна ліквідувати їх" .

На мій вигук "Як ліквідувати?! Як це можна розуміти?" Меньшагін відповів: "У прямому сенсі цього слова. Надійшла директива з Берліна військовополонених поляків розстріляти".

Два тижні потому, на моє запитання про долю військовополонених поляків Меньшагін помовчав, а потім тихо промовив: "Питання щодо поляків вирішене. Вони розстріляні, як повідомив фон Швец, десь в районі Смоленська".

Камера панорамувала велику засніжену поляну. На ній, чорним по білому, рядами були розкладені сотні зітлілих тіл. Подекуди було видно групи солдатів й іноземних журналістів.

Голос диктора бринів по-прокурорському обвинувачувально:

"В результаті проведеного Спеціальною комісією розслідування, зібраними документами і актом судово-медичної експертизи точно встановлено, що масове вбивство польських військовополонених скоєно німецько-фашистськими загарбниками восени 1941 року.

Кривава таємниця Катинського лісу розкрита до кінця!"




3

Толстой дарма хвилювався. Для того, хто подивився цей фільм, все мало вигляд цілком логічний.

Військовополонені поляки утримувалися десь під Смоленськом (у звіті комісії Бурденка фігурують три табори ОН-1, ОН-2 та ОН-3).

У липні 1941 року їх не встигли евакуювати, бо треба було в першу чергу перевозити військове майно.

А потім німці розстріляли бранців.

Судячи із знайдених листівок і нотаток (у кількості 6 екземплярів), розстріли відбулися восени 1941 року.

Для того щоб приховати цей факт, німці обшукали трупи і знищили майже всі документи, з незручними датами. Але кілька листівок не знайшли, що і дозволило їх викрити.

Не зовсім, щоправда, було зрозуміло, для чого було навесні 1943-го розширювати могили і привозити туди звідкілясь — невідомо звідки — іще якісь польські трупи.

Але, врешті-решт, то ж вандали: що з них, нелюдів, взяти?!

Залякавши тортурами місцевих жителів, загарбники примусили їх розповідати іноземним журналістам, що поляків розстріляли більшовики у 1940 році.

Отже, для того, хто подивився цей фільм, усе було зрозуміло. Але тільки для тих, хто подивився ТІЛЬКИ цей фільм.

Той, хто володів іншою інформацію, міг би поставити комісії Бурденка багато запитань.

По-перше, остаточний документ цієї комісії містив твердження, що загальна кількість трупів у відкритих могилах сягає 11 тисяч.

Це число повторили й автори радянської кінохроніки. Але німці нарахували у Катинських могилах неповних 4,5 тисячі трупів!

То звідки в Катині взялися іще 6,5 тисяч тіл? І чи взялося?

Бо з документів комісії Бурденка виходить, що повної ексгумації всіх могил ніхто не робив і вона тривала лише тиждень: 16 — 23 січня 1944 року було досліджено рівно 925 тіл.

То звідки взялося число 11 тисяч?

 
Академік Микола Бурденко під час ексгумації частини польських поховань у Катині

По-друге, уся знайдена німцями кореспонденція замордованих поляків мала Козельськ у адресі.

Ідеться про більш ніж три тисячі листів і листівок.

Якщо погодитися із твердженням комісії Бурденка, що німці "почистили вміст кишень", провели масштабну селекцію і знищили всі документи із датами навесні 1940-го року, то чому вони лишили кореспонденцію тільки з Козельська?

Нащо було палити старобільські та осташковські листівки?

Чи все ж таки там їх просто не було?

А якщо так, то де поділися бранці Старобільська та Осташкова?

Урешті-решт, як пояснити, що листування із бранцями усіх трьох таборів припинилося саме навесні 1940-го?

По-третє, як пояснити зміст щоденників, знайдених у Катинських могилах?

Щоденників, які зафіксували кожен день від початку мобілізації наприкінці серпня 1939 року до "розвантаження" Козельська у квітні 1940?

Як пояснити порожні сторінки тих щоденників?

 
У шинелі - Микола Бурденко

Нарешті, чому комісія Бурденка, згадала у своєму звіті використання виконавцями набоїв калібру 7,65, але обійшла мовчанням факт, що ті набої були німецького виробництва?

Що такого було у тих Geco 7,65 D, що про них краще було мовчати?



Танковий етюд в рожевих тонах

Події останніх місяців призвели до того, що поєднання слів "Прага" та "пам'ятник" у новинній стрічці наразі більше апелює не стільки до споруд часів Карла IV чи величних барокових пам'яток, скільки до монументів, присвячених подіям останньої світової війни

Операція Anthropoid

На світанку 18 червня 1942 року в центрі Праги почався незвичний рух. Неподалік Карлової площі, навколо церкви святого Карла Боромейського по вулиці Рессловій збиралися загони CC та гестапо. Понад сім сотень німців під командуванням 17 офіцерів взяли церкву в подвійне кільце. Під першими сонячними променями о пів на п’яту ранку мав розпочатися бій з наперед відомим переможцем

Роман Кирчів: «Як намагалися мене заарканити»

Склалося так, що з юних років я опинився у полі зору чи не найзловіснішого витвору більшовицької тоталітарної системи, її органів безпеки. Вони намагалися зробити мене своїм прислужником і за непокору переслідували та всіляко шкодили і пакостили мені.

«Вироки виконувати негайно!...»

22 травня минула 73 річниця оголошення Військовим судом оперативної групи (ВСОГ) «Вісла» перших смертних вироків