Спецпроект

Година папуги. Протокол №13

СРСР, породження вождя народів, розпався саме у ті серпневі дні 1991 року, коли у Харкові і Мєдном відкрили копальні правди – могили бранців Старобільська і Осташкова. І стається усе, як у старій страшній казці: все, що було закляте неправдою, розпадається, коли правда виходить на волю

Ми продовжуємо публікувати книжку Олександра Зінченка "Година Папуги", яка стала у 2011 році першим томом "Бібліотеки "Історичної правди". Попередній розділ  Година папуги. Ґудзики з Харкова.

У квітні 2023 року ми відзначаємо 80 роковини того дню, коли світ вперше почув про один з найкраще задокументованих комуністичних злочинів Катинський розстріл. У квітні-травні 1940 року НКВД розстріляла без суду і слідства десятки тисяч ні в чому не винних людей.

Польські військовополонені опинилися в радянському полоні, бо Сталін виступив на боці Гітлера у вересні 1939 році, розгромивши на брудершафт незалежну польську республіку. У квітні 1943 року німецька окупаційна влада оголосила на весь світ, що СРСР розстріляв тисячі польських військовополонених.

Розділ 17

Протокол № 13

935 літер — Можливі альтернативи — Відпустити вчителів і хворих — Тривале відрядження на Колиму — Помста за чудо — Відпускати, а потім ловити? — Прокляття Йосипа Сталіна

1

Борис Єльцин думав довго. Або просто забув про "Пакет № 1".

У липні 1992 року група архівістів та істориків розбирала в Архіві Президента РФ успадковані від КПРС секретні фонди.

24 вересня вони наштовхнулися на конверт, а 14 жовтня 1992 року до Варшави прибув спеціальний представник Єльцина — головний архівіст РФ Рудольф Піхоя. Копії "Пакету № 1" були передані президенту Польщі Леху Валенсі.

У конверті знайшли кілька аркушів: 2 сторінки Протоколу № 13 засідання Центрального Комітету Політбюро ВКП(б) від 5 березня 1940 року, два більш пізніх витяги з нього для шефа НКВД Лаврентія Берії та голови КДБ Олександра Шелєпіна, 4 сторінки доповідної записки Берії Сталіну та 3 сторінки доповідної записки Шелєпіна Хрущову від 3 березня 1959 року з пропозицією знищити 21 857 облікових справ розстріляних у Катинському лісі, у Харкові, під Калініним та в тюрмах Західної України та Білорусі.

Восени 1992 року і для істориків, і для слідчих Головної військової прокуратури ці документи вже не додавали нічого нового для розуміння, що трапилося з польськими бранцями у 1940 році.

Навіть якби ці 11 сторінок ніколи не знайшли, у тій трагічній історії вже було відомо, якщо не все, то дуже багато — аж до імен конвоїрів на етапах.

Але в документах "Пакета № 1" було кілька речень, з яких можна було витлумачити відповідь на запитання, чому це відбулося. А ще там були підписи. А підписи — то відповідальність.

 
Доповідна записка наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії Йосипу Сталіну із пропозицією доручити НКВД СРСР розглянути у особливому порядку справи на польських громадян, які утримуються у таборах для військовополонених НКВД СРСР і в'язницях західних областей УРСР та БРСР. 
РГАСПИ. Ф 17. Оп. 166. Спр. 621. Арк 130.

Повний вміст "Особливої папки №1" дивіться у публікації "Таємниця №1 Радянського Союзу"

"У таборах для військовополонених НКВД СРСР і в тюрмах західних областей України та Білорусії у цей час утримується велика кількість колишніх офіцерів польської армії, колишніх співробітників польської поліції та розвідувальних органів, членів польських націоналістичних контрреволюційних партій, перебіжчиків та інш.

Усі вони є заклятими ворогами радянської влади, сповнені ненависті до радянського ладу. Військовополонені офіцери і поліцейські, які знаходяться у таборах, намагаються продовжити к-р роботу, ведуть антирадянську агітацію.

Кожний з них тільки й чекає на звільнення, щоб отримати можливість активно включитися у боротьбу проти радянської влади. (...)

Виходячи з того, що всі вони є закоренілими, невиправними ворогами радянської влади, НКВС СРСР вважає за необхідне (...):

справи 14 700 чоловік колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремщиків, що знаходяться у таборах військовополонених; а також справи заарештованих і тих, хто знаходиться у в'язницях західних областей України та Білорусії в кількості 11 000 (...) — розглянути в особливому порядку, із застосуванням вищої міри покарання — розстрілу.

Розгляд справ провести без виклику арештованих і без пред'явлення обвинувачення..."

Першим на цьому документі розмашисто розписався сам Сталін. Дві початкові літери його підпису дивним чином нагадували зображення серпа і молота.

За ним підписалася решта присутніх членів ЦК: Ворошилов, Молотов, Мікоян. Калінін і Каганович надали згоду телефоном.

Потім резолюційну частину цього документа майже дослівно перенесуть до протоколу Політбюро ЦК ВКП(б).

Протокол № 13. Одне з попередніх питань на цій самій сторінці стосувалося закупівлі озброєння у Німеччині. Наступне звучало: "Про виготовлення нового саркофага для тіла В.І. Леніна".

А між ними — питання № 144. 935 літер. 25 тисяч 700 життів. По 27 життів на одну літеру.

 
Копія Протоколу №13 Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року. Питання № 144. 935 літер. 25 тисяч 700 життів. По 27 життів на одну літеру

Повний вміст "Особливої папки №1" дивіться у публікації "Таємниця №1 Радянського Союзу"

2

Вміст "Пакета № 1" на перший погляд не дає відповіді на ще одне запитання: чому розстріляли?

Невже не можна було зберегти життя і відправити у трудові табори — валити ліс, будувати дороги, добувати золото, вольфрам і нікель?

Слідство було закінчено наприкінці січня 1940 року. Пошуки варіантів рішення тривали місяць.

Про те, щоб когось кудись відпустити, спочатку навіть не йшлося.

Берія пропонує розстріляти "заклятих ворогів радянської влади" 5 березня 1940 року. Сталін – "за"

Начальник Управління політичної пропаганди Червоної Армії Лев Мехліс висловився щодо цього ще на початку листопада 1939 року:

"Відпускати не можна, бо то будуть кадри легіонів, які формують на Заході. Поляки зможуть розвернути у Франції до 100 тисяч".

Отже, щоб не псувати стосунків із дружньою гітлерівською Німеччиною в СРСР було прийняте рішення затримати їх у таборах.

Але утримання одного польського бранця щоденно обходилося бюджету Управління у справах військовополонених НКВД у 2 карбованці 58 копійок.

Щоденно "колишні офіцери колишньої польської армії" проїдали 38 000 карбованців. Місячний бюджет трьох таборів складав 1 мільйон 138 тисяч карбованців.

Вочевидь, радянському керівництву було складно змиритися з думкою про можливість існування збиткових таборів! Решта приносила суцільні доходи. Адже це в СРСР вигадали лозунг: "Хто не працює — той не їсть".

Узимку 1940 року щодо 600 бранців Осташкова НКВД СРСР встиг підготувати вироки — від 3 до 8 років трудових таборів.

У Москві навіть провели нараду щодо порядку відправки військовополонених з Осташківського табору на Колиму.

Було вирішено не оголошувати їм вирок заздалегідь, а поділити за земляцтвами, щоб сформувати думку, що їх відправляють на батьківщину.

20 лютого 1940 року начальник Управління НКВД СРСР у справах військовополонених майор держбезпеки Петро Сопруненко звернувся до Берії з пропозицією "розпустити по домам" усіх важкохворих, повних інвалідів, туберкульозників, а також "старих від 60 років і старших".

Таких у Козельському і Старобільському таборі Сопруненко нарахував 300 чоловік.

І ще він пропонував відпустити 400 — 500 чоловік агрономів, лікарів та вчителів з числа офіцерів запасу, "на яких не було компрометуючих матеріалів".

Для вчителя Добеслава Якубовича та агронома Зиґмунта Бартницького доля було усміхнулася посмішкою Джоконди, але чомусь передумала.

Берія наклав резолюцію: "Тов. Мєркулов, переговоріть зі мною". Очевидно, та розмова нічим добрим не закінчилася.

3 березня у табори полетіли телеграми: не пізніше опівночі повідомити дані щодо всіх категорій військовополонених з розбивкою за званнями, національностями та воєводствами "для доповіді наркому".

А потім того ж дня, не чекаючи на відповідь, Управління у справах військовополонених складає довідки на основі матеріалів, отриманих з таборів тижнем раніше.

Що за доповідь готував нарком?

Судячи із знайдених документів, дані терміново підготовлені Управлінням Сопруненком увійшли до доповідної записки Берії Сталіну.

Ішлося саме про підготовку документа, який потім так серпасто-молоткасто завізує Сталін.

Але чому його написання відбувалося методом "штурмівщини"? Що за гарячкова метушня?

Історик Наталія Лєбєдєва припускає, що після засідання Совнаркому 2 березня (на ньому вирішувалися питання депортації родин польських військовополонених) Сталін підказав Берії хірургічний спосіб вирішення проблеми.

На підготовку рішення була відпущена лише одна доба.

3

Серед катинських родин і досі подекуди існує думка, що Сталін таким чином помстився за 1920 рік, коли більшовики програли війну легіонам Пілсудського.

Переможний похід РСЧА був зупинений "Чудом над Віслою" — битвою під Варшавою в середині серпня 1920 року.

Критики цієї версії іронізують, мовляв, півроку їх Сталін годував, показував кіно і намагався перевиховати, а потім раптом вирішив помститися за подію двадцятирічної давнини?!

Але тоді нема інших пояснень логіки Сталіна, окрім того, що написав Берія: "Всі вони є заклятими ворогами радянської влади, сповнені ненависті до радянського ладу".

Звичайно, певна логіка в тому є: якщо їх відпустити – вони повернуться додому і долучаться до антирадянської боротьби, а значить, їх треба знову ловити, витрачати на це додаткові людські й матеріальні ресурси, проводити індивідуальні дізнання, рішення Особливих нарад готувати, а потім розстрілювати... нащо ж відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні й до того ж гуртом?!

Натомість, у "Пакеті № 1" не було відповіді ще на одне запитання. Воно стосувалося не смерті, а життя: чому 395 "ворогам" все-таки його зберегли?

4

5 березня 1940 року Сталін підписав сумнозвісний Протокол № 13. Сталін помре день у день рівно через 13 років – 5 березня 1953 року.

Не йдеться про вплив якогось особливо дієвого прокляття: за своє життя Сталін знищив мільйони жертв і, мабуть, мав би виробити імунітет до будь-яких подібних інвольтацій.

Просто збіг. Збігів в історії тисячі. А у цьому абзаці – тільки два.

СРСР, породження вождя народів, розпався саме у ті серпневі дні 1991 року, коли у Харкові і Мєдном відкрили копальні правди – могили бранців Старобільська і Осташкова.

І стається усе, як у старій страшній казці: все, що було закляте неправдою, розпадається, коли правда виходить на волю.

 

УСІ РОЗДІЛИ:

Пролог. Велике кохання Зоф'ї Бартницької

Розділ 1. Ґеббельсівська пропаганда

Розділ 2. Погані передчуття професора Свяневича

Розділ 3. "Золотий вересень"

Розділ 4. Поїзд не в той бік

Розділ 5. Старобільський монастир

Розділ 6. Операція "День Незалежності"

Розділ 7. "Фанатики"

Розділ 8. Сумне Різдво

Розділ 9. Найголовніше мистецтво

Розділ 10. Діти пишуть Сталіну

Розділ 11. 395

Розділ 12. Ситуація змінюється

Розділ 13. 13 квітня та інші нещасливі дні

Розділ 14. СРСР все ставить під сумнів

Розділ 15. Горбачов бреше

Розділ 16. Ґудзики з Харкова

Розділ 17. Протокол №13

Розділ 18. Таємниця Людвіка Домоня

Епілог. Година папуги

Теми

Дев’ять імен: репресована свобода

Народи Балтії у 1918-1920 рр. зуміли здобути та захистити незалежність. У Литві, Латвії та Естонії утворилися національні держави. Втім, у 1940 р. після окупації балтійських держав Червоною армією, між жорна радянських репресій потрапили представники усіх груп політичних еліт трьох країн, без різниці, якою була їхня попередня орієнтація – демократична чи вождистська.

Член РУП Дідковський – організатор Уралу

Він народився в Житомирі. Закінчивсь кадетський корпус в Києві. Друкував українські видання в Петербурзі. Повернувся в Україну для розгортання РУП. Закінчив університет в Женеві. Партизанив на Уралі, який вже добре пізнав. Саме він прийняв і поселив царську родину в Єкатеринбурзі, яка у подальшому була розстріляна. Його ім’я носить гора – одна з трьох найвищих на Уралі.

Данило Скоропадський. "Валет" у колоді карт МГБ СССР

"33-літній принц України одного дня може стати центральною фігурою у великім повстанні, від якого може залежати доля Європи і України", - так наприкінці 1930-х років писали у пресі про гетьманича Данила Скоропадського після його поїздки до США та Канади за дорученням батька. З 1941 року син Павла Скоропадського став об'єктом уваги радянських спецслужб під оперативним псевдо "Валет".

Життя на війні та поза нею. Уривок з книги Івана Гоменюка "Мурашник. Нотатки на манжетах історії..."

Багато науковців називають Першу світову війною технологій. Справді, безліч технічних новинок і новацій випробовувалися саме тут. Зросла роль авіації, яку раніше воєначальники вважали дорогою й непотрібною розвагою. Авіатори були потрібні для розвідки та спостереження, набувала поширення бомбардувальна авіація, а повітряні бої вже не були дивиною навіть на Східному фронті.