Спецпроект

Година папуги. Велике кохання Зоф’ї Бартницької

Через 70 років пані Бартницька пригадувала останні чутки, які долинали про долю її чоловіка з СРСР, з самого сходу України: «Брат чоловіка, колись там — не знаю, коли — контактував з якимись військовими чинами. Йому сказали: «Його нема серед живих. Тільки не можна про це говорити». Колишній агроном, поручик резерву Зиґмунт Бартницький зник. Про те, що з ним трапилось, не можна було говорити 50 років.

У квітні 2020 року ми відзначатимемо 80 роковини одного з найкраще задокументованих комуністичних злочинів - Катинського розстрілу. У квітні-травні 1940 року НКВД розстріляла без суду і слідства десятки тисяч ні в чому не винних людей. Польські військовополонені опинилися в радянському полоні, бо Сталін виступив на боці Гітлера у вересні 1939 році, розгромивши вдвох із нацистами незалежну польську республіку. В пам'ять про ці події ми починаємо публікувати книжку Олександра Зінченка "Година Папуги. Українські сторінки Катині", яка стала у 2011 році першим томом "Бібліотеки "Історичної правди".

Пролог. Велике кохання Зоф'ї Бартницької

За кілька тижнів до цього дня я витратив купу свого часу і ще більшу купу грошей нашого каналу на міжнародні дзвінки, щоб отримати згоду на це інтерв'ю.

Наша знімальна група галасливою юрбою ввалилася до її по-сільському світлого мешкання у польській Лодзі.

Вона вийшла до нас за кілька хвилин. Пані Бартницька сіла на краєчку канапи та із зацікавленням дивилася на наші метушливі приготування.

А у нас усе "не клеїлося". Спочатку почав вередувати звук. Зазвичай надійні мікрофони-"петлички" ловили якусь наводку і видавали брак.

Потім прийшла черга камери робити якісь свої викрутаси. Урешті-решт ми почали зйомку.

Але, "стоп камера"!

 
Зоф'я Бартницька незворушно спостерігає приготування нашої знімальної групи. Лютий 2009 року
фото: олександр зінченко 

Знов у контрольних динаміках щось загуло, немов десь у мікросхемах нашого обладнання поселився бджолиний рій.

Я трохи хвилювався. А може, й не я один. Хвилювалася хіба не вся наша група, а це якимось незбагненим чином передавалося апаратурі.

Пані Бартницька на все це дивилася з незворушним спокоєм. Усім своїм виглядом вона доводила ґатунок довоєнного польського виховання.

Ця жінка добре пам'ятала день, коли народилася англійська королева, а також день проголошення Другої Речипосполитої Польської та багато чого ще більш і менш значущого. За кілька місяців до нашого приїзду пані Зоф'я відсвяткувала свій 101 день народження. І все, що для нас було історією, — для неї було просто її життя.

Отже, ми хвилювалися. Ми дуже боялися, що вона не витримає власних спогадів.

Адже ми мали запитати її, як зник її чоловік.

У передпокої я побачив, що наші гостинні господарі завбачливо зняли слухавку домофону, щоб, не приведи Господь, хтось неочікуваний не перервав би дзвінком у двері наше інтерв'ю. Я автоматично поклав слухавку на базу. Бджолиний рій у нашій апаратурі раптово зник. Еврика!

Мотор!

 
Зоф'я Бартницька
Кадр з фільму "Катинь. листи з раю", 2011 рік

"Зохна, бо я Зоф'я. А він мене називав Зохна. А так-то ні! Ні, він не був зазвичай надто чуйним, сентиментальним! Хоча… Він якось прийшов до мене. Сидимо. Говоримо. Раптом встановилася хвилька абсолютної тиші.

Він каже: "Хотів би Пані щось сказати", — згадуючи це, пані Зоф'я тихенько захихотіла: "Я йому кажу: "Слухаю!"

А він — бух на коліна переді мною і каже: "Кохаю Пані, прошу, щоби Пані стала моєю дружиною!"

На колінах!

Мене це так роздратувало, бо насправді мене тим заскочив. Так мене роздратувало це колінопреклоніння — я вирішила, що це комедія якась!

За два тижні він приходить, приносить листа і говорить, що отримав його з дому, і що всі дуже втішені, що має наречену.

Я йому сказала чекати, а він написав, що вже має наречену!

Був він такий прудкий у всіх своїх справах. Я навіть потім його покохала. Не була то така любов, як, знаєте, у кіно — "ох-ах". Таке спокійне, таке навіть трохи розважне кохання. І тому життя з ним мала спокійне. Добре було. Добре жили з ним… Але… Та війна все зруйнувала!"

 
Зоф'я та Зиґмунт Бартницькі з донькою Галиною. Передвоєнне фото
з родинного альбому бартницьких

"Десь на початку грудня, а був це рік 1939, отримала від чоловіка листівку зі Старобільська.

У тій листівці писав, що здоровий, що йому добре, що може писати і перелічив знайомих офіцерів, яких там зустрів.

У 1940 році, у перших днях квітня, отримала листа із святковими великодніми побажаннями, і такого самого листа отримав батько чоловіка. І від тої пори про нього ніц не чула".

Через 70 років потому пані Бартницька пригадувала останні чутки, які долинали про долю її чоловіка з СРСР, з самого сходу України:

"Брат чоловіка, колись там — не знаю, коли — контактував з якимись військовими чинами. Один навіть у брата в гостях бував. І якось він довідався від нього, як мій чоловік писав, що був у Старобільську. Він тоді сказав брату: "Його нема серед живих. Тільки не можна про це говорити".

Колишній агроном, поручик резерву, Зиґмунт Бартницький зник за кілька місяців до свого 38 дня народження.

Про те, що з ним трапилось, не можна було говорити 50 років.

Читайте наступний розділ: "Ґеббельсівська пропаганда"

 
УСІ РОЗДІЛИ:

Пролог. Велике кохання Зоф'ї Бартницької

Розділ 1. Ґеббельсівська пропаганда

Розділ 2. Погані передчуття професора Свяневича

Розділ 3. "Золотий вересень"

Розділ 4. Поїзд не в той бік

Розділ 5. Старобільський монастир

Розділ 6. Операція "День Незалежності"

Розділ 7. "Фанатики"

Розділ 8. Сумне Різдво

Розділ 9. Найголовніше мистецтво

Розділ 10. Діти пишуть Сталіну

Розділ 11. 395

Розділ 12. Ситуація змінюється

Розділ 13. 13 квітня та інші нещасливі дні

Розділ 14. СРСР все ставить під сумнів

Розділ 15. Горбачов бреше

Розділ 16. Ґудзики з Харкова

Розділ 17. Протокол №13

Розділ 18. Таємниця Людвіка Домоня

Епілог. Година папуги


Теми

Метро “Дорогожичі” чи “Бабин Яр”: інтелектуали про ідею перейменування станції

У зв’язку з активним громадським обговоренням ініціативи щодо перейменування станції “Дорогожичі” Київського метрополітену на “Бабин Яр” співробітники Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства звернулися до авторитетних українських митців, істориків, журналістів та громадських діячів із проханням висловити своє ставлення до цієї ідеї.

Репортажі із повсталого Києва

Протести, які відбувалися в Україні протягом трьох місяців, були дзеркалом, у яке міг поглянути ЄС і побачити, у якому стані є цінності, на яких він був побудований. І відповісти: чи і як саме може їх захищати поза своїм центром? Відчути силу своїх інституцій та їхню здатність прийти на допомогу тим, хто за реалізацію мрії приєднатися до Європи готовий платити життям. Порівняти свою здатність до ведення політики «м’якої сили» із «реалізмом» сатрапів, які грабують власний народ та всіма можливими способами чіпляються за владу. Включно з бійнею, влаштованою на мирних маніфестаціях.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина ІІ

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Як відбувалися парламентські вибори в Галичині 100 років тому?

Виборчий кодекс, який почав діяти в Україні з початку 2020 року, суттєво змінює принцип голосування, переведення голосів у мандати, нарізку округів, що, звісно, не омине і Львівщину. Це викликає певні історичні паралелі з 1907 роком, коли в Австро-Угорщині відбулася виборча реформа, яка суттєво змінила правила виборів у Галичині. Тоді використовувалася виключно мажоритарна виборча система, яка відтепер не використовується в Україні під час парламентських і місцевих вибрів до рад із кількістю виборців більше як 90 тисяч осіб