«Війни пам'яті»: як Путін в Єрусалимі свій бенефіс провів і навіщо йому перенесення перемоги над Японією

Кремль тримався до останнього перед обличчям неминучого, але чотири дні тому з виступу Володимира Путіна стало відомо, що параду в Москві 9 травня не буде. Пандемія внесла свої корективи в плани по конвертації символічного капіталу перемоги над Німеччиною в легітимацію режиму як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Травневе святкування було дуже важливе для російського керівництва. Передбачалося, що 2020 рік стане кульмінацією кремлівської політики в інструменталізації пам'яті про війну.

У самій Росії розкручування істерії з приводу ювілейного року почалося завчасно. "З метою збереження історичної пам'яті та в честь 75-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні" 2020 рік був оголошений в Росії Роком Пам'яті й Слави.

Усередині країни, наскільки можна судити, ці заходи були спрямовані на створення загального почуття патріотичного натхнення. Як можна припустити, ця штучна консолідація народу була покликана забезпечити масову підтримку антидемократичним змінам Конституції, які необхідні, щоб Володимир Путін отримав можливість продовжувати керувати країною.

У свою чергу, для підтримки екзальтації навколо конструювання пам'яті про війну, в Конституцію повинні були додати заборону на "применшення значення подвигу народу при захисті вітчизни". Також згідно зі змінами до Конституції, встановлюється "право і обов'язок" держави "захищати історичну правду".

Захищати її Кремлю, за його власною версією, доводиться в основному на зовнішньополітичному фронті. Ті, кого Росія вирішує вважати своїм противником (Україна, країни Балтії, останнім часом – Польща, а зараз до них, можливо, додасться і Чехія), звинувачуються в спробах "перегляду підсумків Другої світової війни".

Крім того, на зовнішньополітичній арені Москва використовувала тему історичної пам'яті для того, щоб зайвий раз нав'язати світу вигідне Кремлю сприйняття Радянського Союзу і Росії як його правонаступниці (до речі, відповідна поправка в Конституції також була запропонована Володимиром Путіним).

Кремль впевнений, що весь світ повинен бути вдячний СРСР за перемогу над нацизмом. При цьому, за твердженням Володимира Путіна, Росія перемогла б у Другій світовій війні і без України.

За рахунок приватизації Москвою символічного капіталу "переможця фашизму", всі її зовнішньополітичні опоненти асоціюються в кремлівській пропаганді з фашистами, навіть якщо мова йде про Україну. Спекуляції на темі жертв Голокосту допомагають пристосувати кремлівські тези до західних інтерпретацій уроків Другої світової війни.

Парад Перемоги у Москві, 2019 р.
Парад Перемоги у Москві, 2019 р.
Фото: Москва 24

Зрозуміло, що образ Росії як переможниці нацизму сприяє підвищенню престижу й авторитету країни на міжнародній арені. Це вкрай важливо для Росії, країни, яка з 2014 р. знаходиться під санкціями за агресію проти України.

Пам'ять про війну стала інструментом для прориву неформальної дипломатичної блокади Росії. Правда, пандемія коронавірусу зірвала плани запросити провідних світових лідерів на Парад перемоги в Москві в травні.

Але в січні, коли ніщо ще не віщувало такої драматичної зміни контексту, Володимир Путін старанно розкручував маховик спекуляції на питаннях пам'яті для підвищення престижу Росії на зовнішньополітичній арені.

Напередодні Нового Року в близькому до Кремля журналі "Росія в глобальній політиці" були опубліковані матеріали круглого столу "Історична пам'ять – ще один простір, де вирішуються політичні завдання".



Тези, які сформулювали для Кремля аналітики, досить відверті у своєму цинізмі. Один з провідних російських істориків Олексій Міллер закликав думати в категоріях "воєн пам'яті" і поскаржився, що Росія погано знає, хто її потенційні союзники в цих війнах, а хто непримиренні вороги.

Однак один "природний союзник" Росії для О.Міллера був очевидний – Ізраїль: "У січні Путін їде в Ізраїль – там відкривається пам'ятник жертвам блокади. Це дуже важливий крок, тому що блокадники ставляться на один п'єдестал з жертвами голокосту" (так, з малої літери, в оригіналі – В.Л.). Його підтримав доцент історичного факультету МГУ Федір Гайда: "Наш головний союзник – так, це Ізраїль".

О.Міллер назвав майбутній (на той момент) візит Володимира Путіна до Ізраїлю "ударним", а 2020 рік "поворотним" в сфері політики пам'яті.

Єрусалимський беніфіс Володимира Путіна відмінно ілюструє механізми, за допомогою яких московський режим використовує символічні дати історичних подій для створення вигідного політичного контексту сьогодні.

Треба сказати, що Ізраїль, "головний природний союзник" Росії, маючи свої причини, які заслуговують на окремий аналіз, максимально підіграв Кремлю в його "війнах пам'яті".

Групове фото учасників Форуму пам'яті Голокосту
Групове фото учасників Форуму пам'яті Голокосту
ФОТО: YONATAN SINDEL/FLASH90

23 січня в Єрусалимі відбулася конференція "Пам'ятати про Голокост, боротися з антисемітизмом", організована Всесвітнім форумом пам'яті Голокосту у співпраці з Інститутом та Меморіалом Яд ва-Шем.

Конференція пройшла напередодні Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту і була приурочена до 75-річчя визволення Аушвіца. Те, що головним бенефіціантом конференції став Володимир Путін, очевидно. Менш очевидним є те, що конференція, власне, для нього і була організована.

Президентом і творцем Всесвітнього форуму пам'яті Голокосту, який ініціював конференцію, є В'ячеслав Кантор, президент Європейського єврейського конгресу і великий російський бізнесмен.

В'ячеслав Кантор входить в список близьких до влади російських олігархів, згаданих в "кремлівській доповіді" Міністерства фінансів США. З моменту свого створення в 2005 р. Форум був задуманий як майданчик для інструменталізації пам'яті про Голокост в пропагандистських цілях.

З 2005 р. Фонд "Всесвітній форум пам'яті Голокосту" провів п'ять меморіальних конференцій (перші чотири носили постійну назву Форум "Життя народу моєму!").

Тоді, після Помаранчевої революції в Україні, що налякала російську владу, одним з найбільш важливих напрямків пропагандистських зусиль з легітимації кремлівського режиму стала політика пам'яті.

Її фундаментом, в свою чергу, стала пам'ять про Другу світову війну або, точніше, Велику Вітчизняну, як за радянським стандартом про неї продовжують говорити в Росії.

Для В'ячеслава Кантора надання Володимиру Путіну вигідного міжнародного майданчика завжди було головним завданням в його "комеморативній" діяльності.

Володимир Путін та В'ячеслав Кантор
Володимир Путін та В'ячеслав Кантор

Так, в 2015 році, після збройної агресії проти України й окупації української території, польська влада відмовилися запрошувати російського президента взяти участь у заходах, приурочених до 70-річчя визволення Аушвіца.

В'ячеслав Кантор був змушений поквапитися і спеціально для Володимира Путіна організувати чергову конференцію в Чехії, влада якої була налаштована більш доброзичливо у ставленні до Кремля.

Конференції в Яд ва-Шемі передувала церемонія відкриття Монумента на честь героїчних жителів і захисників блокадного Ленінграда "Свічка пам'яті" в центральному єрусалимському парку Ган Сакер (до речи, на собачому майданчику, проти чого протестували мешканці міста).

Путін і Нетаньягу разом відкрили в Єрусалимі пам'ятник жителям і захисникам блокадного Ленінграда. Це стела-
Путін і Нетаньягу разом відкрили в Єрусалимі пам'ятник жителям і захисникам блокадного Ленінграда. Це стела- "свічка" з написами російською мовою та івритом

Відкриття подібного пам'ятника в контексті найбільшої міжнародної церемонії пам'яті жертв Голокосту створювало максимально зручний для просування кремлівського наративу контекст – в повній відповідності з рекомендаціями О.Міллера.

У своєму виступі на відкритті пам'ятника Володимир Путін прирівняв "антисемітизм" та "русофобію" в контексті пам'яті про Другу світову війну.

В якомусь іншому контексті подібне твердження могло б бути розцінено як релятивізм Голокосту на межі ревізіонізму (применшення значимості й унікальності трагедії європейського єврейства), але в цьому випадку ізраїльські офіційні особи без тіні збентеження аплодували російському президенту.

Беньямін Нетаньягу на відкритті пам'ятника підігравав Володимиру Путіну, як міг. Зокрема, він назвав блокаду Ленінграда "однією з найжахливіших подій новітньої історії", і закликав ніколи не забувати "про величезний внесок Радянського Союзу, його народу і солдатів Червоної Армії у викоріненні нацистського монстра і порятунок світу від жахливої трагедії".

Зазначу, що пам'ятник був побудований за фінансової участі ізраїльської амути (громадської організації – В.Л.) "Євро-Азіатський єврейський конгрес" та її президента Міхаїла Мірілашвілі.

Ця організація невиправдано претендує на спадкоємність до однойменного (але російською мовою – без дефіса, Євроазійського – В.Л.) континентального об'єднання громад, що з 2017 р. послідовно займається пропагандистським обслуговуванням Кремля.

Після відкриття пам'ятник ще довго продовжував стояти посеред засміченого пустиря.

 
ФОТО: Яна Бріскман

Конференція, що відбулася в той же день, розпочалася з показу документальних фільмів, підготовлених Форумом пам'яті жертв Голокосту. Через кілька днів після закінчення заходу навколо цих фільмів вибухнув скандал.

Очільник Міжнародного інституту з вивчення історії Голокосту Яд ва-Шему Дан Міхман опублікував на сайті меморіалу і в газеті "Хаарец" заяву, в якій від імені Яд ва-Шему вибачився за спотворення історії Другої світової війни на користь Радянського Союзу, допущені у відеоматеріалах.

Потім на відкритті Форуму виступив його ініціатор В'ячеслав Кантор. Він звернув увагу на значне зростання антисемітизму в Західній Європі. Як позитивний приклад він навів Росію, де нібито "завдяки безкомпромісній політиці проти антисемітизму, що діє протягом багатьох років" фіксується "найнижчий рівень антисемітизму".

Після цього розігріву перед зібраними в якості масовки світовими лідерами виступив і сам Володимир Путін. Акцент в його виступі передбачувано був зроблений на ролі Червоної армії і "радянського народу", який "відстояв і свою Вітчизну і приніс визволення від нацизму в Європі".

Цю абсолютно невиправдану з історичної точки зору приватизацію символічного капіталу перемоги над нацизмом Володимир Путін доповнив розвитком своєї релятивістської тези щодо трагедії європейського єврейства.



Коли після опису подвигу офіцерів і солдатів Червоної армії російський президент згадав нарешті і Голокост, він визначив його як "цілеспрямоване знищення людей", опустивши етнічне походження цих людей, і додав, що "недолюдьми" були оголошені і росіяни, і нацисти нібито готували "слов'янським та іншим народам" "таку ж участь" (за контекстом малося на увазі, "таку ж, як і євреям", але слово "євреї" при цьому не прозвучало – В.Л.).

Слід сказати, що, незважаючи на абсолютно безпардонні маніпуляційні тези Кремля, і деякі скандали, єрусалимські заходи пройшли для нього надзвичайно успішно. Зібрані для масовки в Яд ва-Шемі світові лідери поважно слухали російського лідера.

Виступ Путіна на Форумі
Виступ Путіна на Форумі
ФОТО із сайту Президента РФ

Єрусалимського форуму передував скандал, що почався ще в минулому році, пов'язаний з некоректними висловлюваннями Володимира Путіна на адресу Польщі.

Російський президент запізніло відреагував на приурочену до 80-річчя початку Другої світової війни резолюцію Європарламенту "Про важливість збереження історичної пам'яті для майбутнього Європи".

У документі стверджувалося, що війна була "безпосереднім результатом пакту Молотова-Ріббентропа і його секретних протоколів, якими два тоталітарні режими, що мали спільною метою завоювання всього світу, поділили Європу на зони впливу".

Володимир Путін у відповідь звинуватив у розв'язанні війни Польщу. Більш того, він навіть приписав полякам ідею знищення євреїв, яку вони нібито підкинули Гітлеру.

Цілком природньо в цьому контексті, що президент Польщі Анжей Дуда, якому організатори відмовили в праві виступу на церемонії, вважав за краще відхилити запрошення взагалі. Польському приклад наслідували лідери Литви і Естонії, також відхилили ізраїльську пропозицію.

До останнього моменту ходили чутки, що від поїздки може відмовитися і президент України Володимир Зеленський. Однак український президент вибрав менш прямолінійну модель поведінки. Він прийняв запрошення, приїхав до Ізраїлю напередодні Форуму, але на саму церемонію не пішов.

Згідно з офіційним поясненням, український президент дізнався, що багатьом людям, які пережили Катастрофу та бажали взяти участь в заході, організатори відмовили, посилаючись на відсутність місць.

Володимир Зеленський і вся українська делегація заявили, що передають свої запрошення ізраїльтянам, вихідцям з України, які пережили Голокост. Правда, технічно забезпечити участь цих людей вже було неможливо. Місця, призначені для української делегації, на церемонії були порожні.

 
ФОТО: ВВС

Через метання українського президента складалося враження невизначеної позиції. Однак частково по-людськи симпатичний крок Володимира Зеленського виявився вдалим. Він зібрав симпатії деякої ліберальної антипутінської частини ізраїльської та світової громадськості.

Український президент зумів виділитися на тлі безмовної більшості світових політиків, зібраних на бенефіс Путіна, але при цьому і не виглядав скандально, як Анджей Дуда, що із самого початку відмовився від участі у Форумі.

Власне ж в день звільнення Аушвіца і Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту Польща провела свою традиційну меморіальну церемонію.

Партнером польської влади в її організації виступив Світовий єврейський конгрес, президент якого, Рональд Лаудер, не в захваті від роману з Кремлем президента Європейського єврейського конгресу В'ячеслава Кантора.

На церемонії в Кракові виступив й український президент Володимир Зеленський. У своїй промові він згадав про "змову тоталітарних режимів", яка "привела до початку Другої світової війни і дозволила нацистам запустити смертоносний маховик Голокосту".

Росія відреагувала на проведення церемонії в Польщі вкрай болісно.

Виступ Володимира Зеленського в Аушвіці
Виступ Володимира Зеленського в Аушвіці

Олександр Борода, голова найбільш сервільної російської єврейської організації – Федерації єврейських громад Росії, заявив, що взагалі "пора припиняти згадувати Голокост в Освенцімі". "Традиція приїжджати до Польщі з приводу дня пам'яті жертв Голокосту – неправильна", - заявив він.

Особливо гострій критиці в російських ЗМІ піддався Володимир Зеленський. Схоже в Росії розраховували, що в сфері політики пам'яті новий український президент підіграє Кремлю, чи принаймі не буде продовжувати лінію попереднього, Петра Порошенка.

Однак поведінка українського лідера, серед інших чинників, зіпсувала січневий російський тріумфальний наступ на всіх фронтах "війни пам'яті".

У Єрусалимі Кремль тільки починав системну роботу з вибудовування ланцюжка комеморативних і політичних заходів, приурочених до 75-річчя визволення Аушвіца, перемоги над нацизмом і створення ООН.

Результатом цієї пропагандистської кампанії мало стати повне переформатування зовнішнього іміджу Росії. Кремль мріяв зайняти, нарешті, гідне, як йому здається, місце в міжнародному співтоваристві. Травневому параду, на який були запрошені керівники багатьох держави, призначено було відіграти важливу роль в цьому процесі.

Коронавірус вніс свої корективи в ці плани.

Очевидно, зараз Кремль сподівається перебудувати свої бойові порядки і почати новий тріумфальний наступ на фронтах "воєн пам'яті". Схоже, що нові плани, що зараз поспіхом складаються, відводять головну роль 75-річчю закінчення Другої світової війни перемогою над Японією.

Шість днів тому Державна Дума прийняла анекдотичне рішення про перенесення Дня закінчення Другої світової війни з 2 вересня, коли Японія підписала капітуляцію, на 3 вересня.

Ймовірно, в Москві сподіваються, що до осені епідемія буде подолана. Святкування закінчення Другої світової може хоч трохи компенсувати "пом'ятий" День перемоги.

Китайський парад перемоги над Японією, 3 вересня 1945 року
Китайський парад перемоги над Японією, 3 вересня 1945 року

Перенесенням дати досягаються і побічні завдання – наприклад, таким чином можна зробити приємне братньому Китаю, в якому прийнято святкувати закінчення війни 3 вересня, а також затьмарити в колективній пам'яті росіян і витіснити з інформаційного простору трагедію штурму бесланської школи, що сталася в цей день.

Але зараз видається, що найбільш важливим є зовнішньополітичний аспект. Можна припускати, що перенесення дати на один день дозволить зробити більш зручним запрошення іноземних високопоставлених гостей.

Крім того, окреме святкування дозволить підкреслити особливий внесок Радянського Союзу і, отже, відповідно до витонченої кремлівської логіки, Росії в перемогу над Японією і в Другій світовій війні в цілому.



Закінчення Другої світової війни припадає на переддень ювілейної Генеральної асамблеї ООН. Ще в Єрусалимі Володимир Путін виступив з ініціативою проведення саміту засновників ООН – постійних членів Ради Безпеки (Росії, Китаю, США, Франції та Великобританії).

"У нас багато завдань", – сказав російський президент. За словами Путіна, проведення зустрічі саме в річницю організації додасть саміту символічний характер і продемонструє "вірність духу союзництва, історичної пам'яті, тим високим ідеалам і цінностям, за які боролися наші предки".

Пропозиція Володимира Путіна зависла в повітрі. Здається, кремлівському лідеру, що збирається правити вічно, все ще виглядає можливим повернення до деякого аналогу ялтинського світопорядку, при якому "великі" держави-переможці у війні, виходячи зі своїх уявлень про національний інтерес, ділять сфери впливу, не звертаючи уваги на інтереси або навіть сам суверенітет "малих" країн.

Можливо, епідемія затягнеться, і не те, що у травні, але і у вересні будуть неможливі такі масштабні міжнародні заходи, як в Єрусалимі в січні.

Але в будь-якому випадку, до осіннього наступу Кремля на фронтах "воєн пам'яті" слід готуватися заздалегідь, щоб не довелося, як Володимиру Зеленському напередодні церемонії в Яд ва-Шемі, викручуватися в останній момент.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками