Залежність політики Кремля від ціни нафти. ГРАФІК з 1970 року

Коли СРСР вторгся до Афганістану, барель коштував $101. Коли Горбачов почав "перестройку" - $30. Замість заощадити частину надприбутків, радянський уряд витрачав їх на іноземні авантюри та імпорт харчів. Нафта більше не дешевшала, але СРСР розпався.

2 лютого 2016

У грудні 1979 року радянські війська увійшли в Афганістан. Нафта тоді була на ціновому піку - $101 за барель.

Тогочасна ціна вкупі зі швидко зростаючим видобутком вуглеводнів у Західному Сибіру забезпечила СРСР досі небаченими валютними доходами.

Замість відкладати ці кошти на чорний день, радянський уряд витрачав їх на іноземні авантюри та імпорт харчів.

Через сім років після вторгення в Афганістан ціна сирої нафти марки "Брент" упала до $30 за барель - і в 1986-му новий лідер СРСР Михайло Горбачов оголосив політику "перестройки" і зближення з країнами Заходу. Через три роки війська залишили Афганістан, а ще через два роки Радянського Союзу не стало.

Період дорогої нафти збігся в часі з радянською агресією. Але щойно ціна впала, СРСР став більш демократичним і захотів дружити з "загниваючими капіталістами".

1982 рік. Через чотири роки Горбачов попросить у "господина Рейгана" миру. А у 2015-му топ-менеджери "Газпрому" замовлять собі чохли на мобілки з цим вінтажним написом

Так було і раніше. В 1975 році СРСР разом із усіма іншими європейськими країнами (за винятком Албанії), США та Канадою підписав Гельсінську декларацію, яка стала початком Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Гельсінський процес примирення між капіталістичним і соціалістичним таборами гарантував непорушність європейських кордонів, незастосування сили і дотримання прав людини. І співпав із недовгим періодом здешевлення нафти.

Те, що ціна на паливо співвідносилася з зовнішньою політикою СРСР, не повинно дивувати. У неконкурентній плановій економіці доходи від продажу нафти і газу складали до 67% усіх експортних надходжень.

Але це співвідношення збереглося і після розпаду Радянського Союзу та переходу до ринкової економіки. Вуглеводні залишилися головною складовою російського експорту.

Дані - до 20 січня 2016 р. КЛІКНІТЬ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ

Коли Владімір Путін прийшов до влади (2000 рік), ціна на нафту Brent складала $25 за барель.

Путін хотів тоді дружити з США, не заперечував проти розширення НАТО на територію країн Балтії і розцінив 11 вересня 2001 року як шанс РФ зблизитися з Альянсом.

Через сім років, коли нафта коштувала $105 за барель, Росія вдерлася на територію Грузії, що призвело до значного погіршення стосунків між РФ і США.

Через кілька місяців світ накрила фінансова криза, і нафта впала до $67. Тоді Кремль згодився на пропозиції президента Обами "перезавантажити" відносини (щоправда, це "перезавантаження" залишилося тільки спробою.

2015 рік. "Горячее одобрение патриотических инициатив"

В останні два роки Кремль продовжує демонструвати бойову стійку за межами РФ.

Анексія Криму і вторгнення на Донбас сталися тоді, коли нафта все ще коштувала дорожче $100. Але коли ціна впала, містер Путін не став приязнішим ані до Заходу, ані до своїх сусідів.

В якості компенсації за здешевілу нафту і відсутність економічного зростання він запропонував росіянам патріотичну ейфорію та війну в Україні.

У вересні 2015-го виявилося, що Росія й далі напружує свої військові м'язи, тепер у Сирії. Вперше за кілька десятиріч Кремль влаштував інтервенцію на Близькому Сході.

З осені авіація РФ бомбардує позиції сирійських антиурядових повстанців (і трохи ІДІЛ), підтримуючи путінського союзника Башара Ассада.

Радянські люди відмовлялись від абстрактного німецького м'яса, а в сучасній Росії його цілком конкретно давлять бульдозерами і спалюють

Присутність Москви у багатому нафтою регіоні стала випробуванням для й без того натягнутих міжнародних відносин. Кульмінацією (поки що) стало стало знищення турецькими ВПС російського бомбардувальника.

Наразі РФ продовжує військове загострення за кордоном. А барель продовжує падати в ціні, до все тривожніших позначок.

І щасливий кінець у змаганні між путінським режимом і ціною на нафту здається все більш примарним.

Джерело: The Economist