Спецпроект

Український Мартін Лютер Кінг?

Українці можуть бути мобілізовані в національний рух, який відстоює гуманістичні цілі, солідарність та ненасильство. Чим огиднішим буде режим Януковича, тим більша вірогідність появи українського Мартіна Лютера Кінга. Українські демократи мають кріпитись. Одного дня вони переможуть.

Зараз, коли американці завершили святкування дня Мартіна Лютера Кінга (третій понеділок січня), варто запитати, чи могла б Україна отримати такого ж натхненного і надихаючого лідера?

Бо вона на це очевидно заслуговує. Теперішній врожай демократичних лідерів є в найкращому випадку посереднім, в найгіршому - жалюгідним. Вони можуть робити заяви та махати кулаками, але вони навряд зможуть спонукати людей до солідарності та самопожертви.

Помаранчева революція показала, що українці можуть бути мобілізовані в національний рух, який відстоює гуманістичні цілі, солідарність та ненасильство. Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко мали шанс стати історичними фігурами світового масштабу, але вони згаяли його, керуючись низькими політичними мотивами, замість високих моральних принципів.

Поразка помаранчевих лідерів має багато причин, але очевидно, що найбільш важливою була їхня неспроможність розглядати політику з етичної точки зору. Що відрізняє Мартіна Лютера Кінга, Махатму Ганді, Далай Ламу, Десмонда Туту, Вацлава Гавела та Нельсона Манделу від шаблонних політиків, так це їхня етика - їх сильне почуття правильного та неправильного, та їх готовність поставити благо спільноти над власними вигодами.

Україна заслуговує на Мартіна Лютера Кінга, хоча б тому, що українці дуже нагадують афроамериканців. Обидва народи тримали в принизливому рабстві до 1860-х років, обидва страждали від жорстокої дискримінації та систематичного насильства протягом 150 років, обидва пережили дуже схожі за наслідками національні травми - від зруйнованих будинків та зруйнованих культур, неспроможних чоловіків та переобтяжених жінок, до крайньої гордості і крайнього приниження.

У 1960-ті в гарячі дні руху за громадянські права деякі чорні американці шукали рішення в насильстві. Система виглядала незламно расистською і здається сама напрошувалась на руйнування. Деякі українці хотіли б піддатись такій спокусі. Режим Януковича ніби приречений перетворити Україну на слов'янську версію Півдня Джима Кроу [Закони Джима Кроу - неофіційна назва законів про сегрегацію, які діяли у 1860-1960 рр. на півдні Сполучених Штатів], в якій керує батіг, бандити уникають покарання, а українська мова, культура та ідентичність обмежена кімнатами з написом "Тільки для кольорових".

Спокуса завдати удар у відповідь може бути сильною, але з нею треба боротись. Українці мають розуміти, що насильство не лише неправильне, але й малоефективне, бо змушує тиранів вживати круті заходи і посилювати свій огидний режим.

Диктатори не бояться куль; вони бояться людей. Доктор Кінг, Махатма, Далай Лама, єпископ Туту, Мандела та Гавел показали, як працюють ненасильницький спротив та сила людей. І більшість українців, принаймні тих, хто провів тижні, мерзнучи на київському Майдані Незалежності під час Помаранчевої революції та Повстання підприємців, також про це знають.

Харизматичних, лідерів, які надихають, не можна передбачити. Якимось чином, майже чарівним чином, вони просто виникають. Хто міг чекати, що невідомий баптистський священик з Атланти змінить Америку? Хто  міг уявити, що адвокат з Південної Африки покладе край британському правлінню в Індії. Чи, що автор абсурдистських п'єс скине комуністичний режим в Чехословаччині? Така непередбачуваність є гарною новиною, бо це значить, що як би сильно режим Януковича не давив на теперішнє покоління лідерів, він ніколи не зможе знайти майбутнього провидця.

Чим огиднішим буде ставати режим Янукович, тим більша вірогідність появи українського Мартіна Лютера Кінга. Українські демократи мають кріпитись. Одного дня вони переможуть.

Джерело: "World Affairs", переклад - Тарас Фролов

Катерина Тарасова: Воювати з мертвими

Воювати з мертвими - нова методичка для прихильників русского мира. Напевно, це буде прецедентом в Україні - коли сквер, названий на честь людини, яка раніше захищала інтереси Запоріжжя, потім добровільно пішла захищати Україну, буде знов перейменований.

Микола Бандрівський: Як син вихідців із Тернопільщини став мером Нью-Йорка

Едвард Коч - американський політик, юрист, кінокритик і телеведучий, який аж три каденції підряд обирався мером Нью-Йорка. Чи можемо про Едварда Коча говорити, що він - наш? До певної міри так, бо його батько і мати народилися і виросли в селі Устечко поблизу Заліщик на Тернопільщині. А в часи Першої світової війни батьки Едварда Коча емігрували до США, де він, власне, й народився у 1924 році.

Марина Траттнер: Ризикована історична місія

15 лютого в Музеї шведської армії в Стокгольмі відкрилась міжнародна виставка "Перехрестя: 1000 років спільної історії Швеції та України". На виставці можна побачити Конституцію Пилипа Орлика, документи, які є контекстом Конституції, а також карти подорожі Конституції з Бендер до Стокгольму та анімацію цієї подорожі.

Ігор Полуектов: Два роки у лавах Збройних Сил України

найменше, що мені раніше хотілось, - це хоч якось і колись бути частиною армії чи державного апарату. Все недовге життя я належав собі, був самозайнятим юристом, приватником, підприємцем, самостійником у всіх сенсах. Вільною людиною, мандрівником. Але дослідження історії, яким присвятив себе з 2014 року, підказували, що це неминуче.