Спецпроект

Джентльмен з Коломиї. Пам'яті Богдана Осадчука

Богдан Осадчук належав до тої нечисленної групи людей, які замолоду - тобто ще у міжвоєнну добу - зуміли встояти перед спокусою і націоналізму, і комунізму... Найкраще цей досвід підсумував Чеслав Мілош, один зі знайомих Осадчука: пограниччя вчить любити не абстрактне людство, а конкретних людей.

19 жовтня 2011 р. помер Богдан Осадчук.

Той, хто знав його особисто, при згадці цього імені, неодмінно усміхався: Осадчук мав шалене почуття гумору. Він знав безліч анекдотів, які міг без скутості оповідати товариству, не звертаючи уваги на присутність кращої статті.

Деякі з цих анекдотів були про нього самого. Ось один з них: зразу після війни Осадчука допитував американський офіцер, щоб визначити його долю - залишити на Заході чи вислати у СРСР (тобто з певністю до Сибіру).

"Звідки ти, сину?" - "З Коломиї". "А, Коломеа! Італія! Але що ти, бідний італієць, робиш в Німеччині!?". І залишив молодого Осадчука у Берліні.

Нікому не вдасться перевірити точність цих анекдотів. Але це не так важливо. Важливо те, що Богдан Осадчук мав рису, яка свідчила про його непересічний інтелект, - вміння посміятися, зокрема, й над самим собою. Ця риса виробилася у багатьох людей його покоління, коли сміх та гумор часом був єдиною надійною їхньою зброєю для того, щоб вижити у небезпечних обставинах.

Почуття гумору було особливо властивим для людей, що їх називають "центральноєвропейськими джентльменами" - інтелектуалів, які емігрували на Захід, втікаючи від Гітлера чи Сталіна у 1930-40-х роках, від Хрущова у 1956 р. чи Брежнєва у 1968 р. Багато з них досягли на Заході успіху й визнання, і про їхнє польське, чеське, українське чи якесь інше коріння зараз мало хто пам'ятає.

Скільки людей, скажімо, знають, що Збіґнєв Бжезинський родом з Перемишля, а Ернест Ґеллнер - із Праги? А втім, специфічний досвід пограниччя, в якому вони виросли й сформувалися, став чи не вирішальною умовою їхнього успіху: ці люди знали і вміли добачити те, чого не видно з великих метрополій - Парижу, Вашинґтона чи Лондона.

Найкраще цей досвід підсумував Чеслав Мілош, один зі знайомих Осадчука: пограниччя вчить любити не абстрактне людство, а конкретних людей. А тому люди, які там народилися, з підозрою і скепсисом дивляться на великі "-ізми". Усі ці великі ідеології обіцяють вилікувати нагальні суспільні біди, але насправді не знають іншого ліку, аніж концтабір чи автомат Калашникова.

В українському ж контексті Богдан Осадчук належав до тої нечисленної групи людей, які замолоду - тобто ще у міжвоєнну добу - зуміли встояти перед спокусою і націоналізму, і комунізму. Список їхніх імен з теперішньої перспективи є вражаючим: Омелян Пріцак, Іван Лисяк-Рудницький, Ігор Шевченко та інші - усі ті, без яких важко уявити собі сучасну українську науку, зокрема, й наш Український католицький університет.

У цьому середовищі Богдан Осадчук був кимось на зразок міністра закордонних справ. Він був відповідальним за їхні зв'язки із зовнішнім світом. Довгі роки Осадчук дописував до німецькомовних газет і був одним з провідних експертів щодо Східної Європи у німецькому світі. Але найбільша його заслуга - довголітні (майже п'ятдесятирічні) контакти з Єжи Ґедройцем і паризькою "Культурою".

Мирослав Попович: "Культура" з української точки зору

Осадчука називали "отаманом польсько-української співпраці". Те, що за останні двадцять років відбулося в українсько-польських стосунках, може здатися чудом - переходом від взаємної ненависті та конфронтації до примирення і співпраці.

Але враження чуда зникає, коли дізнаєшся про довголітню і мозольну співпрацю цих центральноєвропейських - українських та польських - джентльменів у еміграції. Осадчук був мотором тих розмов. Тому йому найчастіше перепадало. Українська й польська діаспори обзивали його радянським чи ізраїльським агентом (Мосадчук!), а радянська преса писала про нього як співпрацівника ЦРУ.

Насправді ж, Осадчук все життя був агентом своєї Коломиї - того малого пограниччя, звідки світ виглядає інакше, складніше та обнадійливіше, аніж зі штабів спецслужб.

Фото - Рафал Гуз, "Фотожепа"

Декілька місяців тому я був свідком ще одного примирення, пов'язаного з Богданом Осадчуком. У червні йому вручили нагороду Українського вільного університету у Мюнхені. Осадчук не міг приїхати на урочистості, бо був хворим. Замість нього нагороду взяла знайома з часів його молодості. Як і Осадчука, її колись вигнали з гімназії через політичні мотиви: її звинуватили в українському націоналізмі, його - у комунізмі (батько Осадчука був членом Комуністичної партії Західної України). На врученні вона оповідала цю історію зі сміхом і гумором -розповіла, зокрема, як вона помирилася і подружилася з Осадчуком уже в еміграції.

На жаль, Богдан Осадчук менше знаний в Україні, аніж за її кордонами. Щоб переконатися у цьому, досить порівняти статті про нього у польській та українській Вікіпедії - настільки довгою і детальною є перша, настільки куцою та бідною є друга. Що ж, нема пророків у своїй вітчизні! Важливим, однак, є що інше: після відходу Осадчука в Україні залишається загосподарованою його ліберальна спадщина діалогу й примирення.

Професор Ольга Гнатюк про спроби українсько-польського примирення у 1920-х

За теперішніх українських обставин цю спадщину відсувають на другий план арґументи сильного кулака і голосного горла. Але як свідчить українська історія ХХ століття, ці арґументи нічого тривкого по собі не лишають.

Тому нам не залишається нічого іншого, ніж плекати та помножувати спадщину цього центральноєвропейського джентльмена з Коломиї - з надією на ті часи, коли вона в Україні буде дійсно затребуваною.

Олексій Мустафін: Формула Артаферна. Дипломатична помилка, що змінила хід грецької історії

У Давньої Греції теж був східний сусід. Великий і озброєний до зубів. З яким легко було домовитися про підтримку. Але якою ціною?

Володимир Винниченко: Окривджений Каїн

Із небуття встала українська нація. Ні, не з небуття, а з забуття, з сорому, зі смороду, з вікової ковбані, де лежали ми придушені віковими, тяжелезними каміннями російського самодержавства. Революція за волосся витягла нас на світ божий і поставила на березі: а ну, марш, живи!

Геннадій Іванущенко: Відкриття пам'ятника на могилі крутянця Сергія Євтимовича у Великобританії. ФОТО

Через 55 років від смерті Сергія Євтимовича на його могилі було проведено пам`ятні заходи, де його вперше вшановували, як учасника бою під Крутами. Посвячення пам`ятника відбулося на кладовищі Нотінгам Роад в м. Дарбі 21 вересня 2019 року.

Ірина Пустиннікова: Schola Militaria-2019. Як реконструктори повернули Кам’янець у XVII ст. ФОТО. ВІДЕО

20-22 вересня у Кам'янці-Подільському (Хмельницька область) вкотре пройшов міжнародний військово-історичний фестиваль Schola Militaria («Військова школа»), на котрий з'їхалося понад 200 учасників реконструкторського руху з України, Польщі та Білорусі.