Лекція за зачиненими дверима

Спочатку треба пройти крізь натовп мітингувальників, які протестують проти проведення заходу. Потім перевірку документів на вході. Відтак огляд речей. При цьому вас змушують залишити всі електронні пристрої у передпокої. Користування комп'ютерами заборонено, для ведення записів можуть видати ручку та аркуш паперу.

В залі атмосфера напружена. Про німецьку точність забуто, захід починається з двадцятихвилинним запізненням.

На трибуні з'являється головний винуватець вируючих пристрастей. Ні, це не президент ворожої держави завітав до нас у гості. І навіть не епатажний політик, сповнений бажання учити нас, з ким і як далі жити.

Це – молодий хлопець, який вже приготувався до виступу в залі посольства Німеччини, історик, чи принаймні намагається ним стати.

Ґжеґож Россолінський-Лібе наразі не написав жодної книги, не захистив дисертації - ані в рідній Німеччині, ані в Канаді, де він продовжив свої студії. Тим не менше, він здобув відомість кількома статтями, що є радше скандальними, ніж науковими.

Россолінський-Лібе про "свято фашизму і військових злочинів в Едмонтоні"

Тому ажіотаж довкола його виступів в Україні навряд чи заскочив пана Ґжеґожа - радше він був очікуваний, може, й запланований. Цьому безперечно посприяла "вдала" назва лекції про Бандеру як фашиста, завдяки якій автор, ще не почавши виклад своїх аргументів, вже дійшов висновків.

Крім того, що такий підхід дуже далекий від наукового, він нагадує чекістську модель ведення слідства – допитуваний ще не почав говорити, а слідчий вже знає, що той скаже, адже "зізнання" вже лежать у шухляді, залишилося лише переконати допитуваного їх підписати.

Із назвою лекції пов'язаний ще один цікавий курйоз, який свідчить про "принциповість" автора. Німецькою мовою (тобто для внутрішнього вжитку) вона називалася "Степан Бандера: життя українського фашиста та пам'ять про нього, 1909-2009 рр.", українською (так би мовити, експортний варіант) - "Степан Бандера: життя українського революційного ультранаціоналіста та пам'ять про нього, 1909-2009 рр".

Як пояснив сам лектор, українську назву він змінив на прохання організаторів, бо не знав, що в Україні дуже гостро сприймається термін "фашизм". Схоже, в Німеччині цей термін сприймається абсолютно спокійно і незаполітизовано, але чомусь тільки стосовно діячів української історії.

Сама лекція Гжегожа Россолінського-Лібе була дивною сумішшю загальновідомих фактів про Степана Бандеру, почерпнутих із Вікіпедії, з гострими безапеляційними оцінками українського націоналізму a la "Пост ім. Ярослава Галана".

Обрана автором методологія дозволила йому зарахувати до фашистських рухів практично всі націоналістичні рухи Європи. Стосовно України – дала можливість зробити ще глобальніші висновки: весь український рух означити як націоналістичний, а відтак фашистський.

Найбільше обурення залу викликала теза щодо Української греко-католицької церкви як однієї з основ українського фашизму. Тісний союз між націоналістами і церквою (між "сутаною і свастикою", чи як там було в "Пості ім. Я. Галана"?) аргументувався походженням провідників ОУН із священичих родин та тим, що при відзначеннях річниць смерті Бандери священники проводять панахиди.

Греко-католики проти ОУН: як УГКЦ боролася з тероризмом

В якості доказів фашизму українських націоналістів пан Ґжеґож постійно акцентував на таких "важливих" зовнішніх проявах фашизму українських націоналістів як червоно-чорний прапор, привітання (неодноразово повторив, що "Слава Україні!" – фашистський привіт), піднімання правої руки вгору (яке демонструвалося лектором із дивним залюбуванням разів п'ять протягом лекції).

У виступі було чимало інших помилок чи навіть свідомих перекручень, які показали, що молодому історику ще є куди рости і професіоналізуватися. Що відчували, напевно, більшість присутніх у залі істориків.

Хочеться вірити, що це бодай трохи відчув і сам лектор. Хоча особливої скромності і самокритичності він не проявляв, постійно ставлячи себе в один ряд із, до прикладу, відомим дослідником Тимоті Снайдером.

Відповідаючи на питання про джерела своїх досліджень, Россолінський-Лібе часто зазначав, що про це він написав у своїй книзі, яка, напевно, вийде наступного року. То ж, може, варто було спочатку видати книгу, а потім на неї покликатися?

На жаль, поїздка в Україну навряд чи сприятиме формуванню самокритичності у молодого дослідника. Адже завдяки дивній позиції фонду Гайнріха Бьолля і німецького посольства, які вирішили організувати турне німецького аспіранта із відверто провокаційними лекціями, він вже відчув себе надзвичайно важливим.

"Фашистський" скандал. Чому лектору не надали трибуни ніде, крім посольства?

Це ж через нього зривають заплановані заходи, відбувається мітинг, а німецька амбасада на момент лекції перетворюється на дуже далекий від академічної свободи майданчик, де заборонено фіксувати почуте на електронні носії.

Проте такі скандали навряд чи додадуть щось до наукової переконливості висловлених Россолінським-Лібе тез і навряд чи сприяють його академічному росту.

"Історична Правда": Найближчим часом читайте на ІП конспект лекції Ґжеґожа Россолінського-Лібе в Києві і хронологію скандалу.