Спецпроект

Річниця подій на Волині збурює націоналістів

Сімдесята річниця антипольської акції на Волині розбурхала націоналістичні середовища по обидва боки кордону. З польського боку чуємо голоси, які прагнуть українського каяття; в Україні – жорсткі антипольські голоси.

Важко здивуватись. Історія польсько-українських відносин сповнена несправедливості, воєн, злочинів. Два народи боролися за свою свободу та незалежність, убачаючи у прагненнях іншої сторони ризики для себе.

Зазвичай українська історія була більш трагічна. У 1918 році Польща відновила незалежність. Україну ж було поділено – головно між Польщею та Радянським Союзом. Українці, котрі жили в Польщі, почувалися під чужою окупацією. Це радикалізувало польсько-український конфлікт.

Друга світова війна принесла українцям сподівання, що вони отримають незалежну державу. Волинь і Східна Галичина вважалися своєю землєю.

Для поляків це було неприйнятно, вони наполягали на поверненні до кордонів, які існували перед 1 вересня 1939 року. Конфлікт – напевно, неминучий – набув украй жорстоких форм, як і всі селянські повстання.

Коли кажемо про "Волинську різню", треба пам’ятати про "різню Галицьку" чи про Єдвабне; українці не мали монополії на жорстокість.

Історія польсько-українських відносин сповнена несправедливості, воєн, злочинів. Два народи боролися за свою свободу та незалежність, убачаючи у прагненнях іншої сторони ризики для себе.

З цього погляду, суперечка щодо слів викликає підозри, що справа не сумлінна. Хіба не можемо сказати, що конфлікт був трагедією обох країн? Якщо Волинь була спільним домом українців і поляків, хіба не можна сказати, що то була трагічна громадянська війна? Хіба слова "воєнний злочин" і "криваві етнічні чистки" не є в загальному сприйнятті такими самими, як і "геноцид"? Хіба поляки мусять експлуатувати популярний у Народній Республіці стереотип "різуна", підлу тезу, що українці – "геноцидна нація"?

Якщо ми, поляки, кажемо про необхідність правди та совісті, то хіба не найсправедливіше почати відлік від себе? Хіба ми – народ, що був позбавлений держави 123 роки – не спроможні на спробу зрозуміти трагедію українського народу, який так часто і не з власної вини потрапляв у пастку, живучи під чужими урядами?

Після 1989 року дві країни почали важкий шлях до примирення. Тоді переміг дух Польщі, який виріс на її найкращих цінностях: на усвідомленні українського прагнення до свободи так, як її розумів Єжи Ґедройць. Він шукав спільної дороги з українцями вже в еміграції. Закликав до угоди взірця Пілсудського та Петлюри.

Важливий був також дух Ксаверія Прушинського з його оповідань "Отець Улас" чи дух Павла Ясєніци з його розмірковувань про Мазепу. Величезне значення мала аксіологія Івана Павла II, Єжи Туровича та Яцека Куроня, яким треба віддати шану за примирення між Польщею та Україною.

Цей дух визначив політику подальших польських урядів і президентів. Дозволив зрозуміти українські драми та комплекси.

Я не захищаю ці комплекси, та намагаюся їх зрозуміти. Бандера й ОУН – то не мої герої. Засудження масових убивств на Волині сприймаю як належне. Проте не є моїми героями і пацифікатори українських сил епохи Другої республіки чи керівники національних збройних сил.

Історію не вдасться повернути – з таким минулим мусимо жити. Треба розповісти про неї всю правду, а не епатувати жорстокістю і не змагатися в тому, хто більше перетерпів. Казати правду, а не ятрити.

Професор Філар у розмові з Gazeta Wyborcza гарно сказав, що треба віддати шану жертвам, але не треба нікого змушувати до того, щоби він став перед нами на коліна.

Польські й українські жертви треба гідно вшанувати. У нас багато друзів-українців, котрі думають так само.

Поляки й українці, будьмо розумнішими, ніж наші діди та прадіди! Не ми копали ті ями для вбитих. Тому не викопуймо їх із легковажності.

Оригінал публікації – Rocznica akcji na Wołyniu ożywiła nacjonalistów 

Переклад - ТВі

Читайте також:

Британський історик: "Це вибірковість: поляки - жертви геноциду, інші - ні"

Як польське підпілля убивало українців і поляків

Діяльність польських націоналістів в Україні - текст від історика з Інституту нацпам'яті

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

У Польщі нищаться пам'ятники воїнам УПА

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

Про поляків, які готові були сприйняти і нові кордони, і УПА

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Інші матеріали на тему "Волинська трагедія"

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: поні схарпудились

Знову нещасний випадок! О першій годині Снетчер – один із трьох поні, залучених до укладання складу – прибіг із одним посторонком, весь у милі, а сани теліпалися позаду. Сорок хвилин по тому явився п.о. Еванс, його погонич, так само змилений; водночас прибув Вілсон зі своїм Ноббі, але це ще не вся історія.

Гульнара Абдулаєва: Як 200 років російської пропаганди вбили багатовікову спільну історію українців та кримських татар

“Хитрі мусульмани, які лише й хочуть Вас обдурити, забрати ваших жінок і худобу, пограбувати вашу землю, щоб продати в Османській імперії”. Саме такий збірний образ кримського татарина пропагований в українську свідомість вже протягом двохсот років. Чому пропагований? Нумо з’ясуймо.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Крістофер хвицається навіть на колінах

Кліссолд був у Понтінга "моделлю" і вони вдвох лазили по айсбергах заради знімків. Наскільки можу судити, Понтінг зробив усе можливе, щоб убезпечити Кліссолда: дав йому свої кішки та льодоруб, але той, схоже, оступився після чергового "позування" і прокотився футів 12 по округлій поверхні криги, а тоді просто звалився з висоти шість футів на гострокутну стіну айсберга

Юрій Юзич: Пізнавальна історія про вихованця Пласту із Берестечка на Волині

У 1925 році із Берестечка, містечка на Волині, де заправляв московський піп-чорносетенець із "Союза русскава народа", поїхали вчитись до української гімназії у Прагу одразу 8-ро дітей. Був серед них і 13-літній Антін. Він був явним лідером у групі своїх односельчан