Спецпроект

Відкритий лист Патріарху Святославу

Після згаданої резолюції Сенату Республіки Польща українсько-польські взаємини ввійшли у фазу особливого напруження, що з огляду на національні інтереси і європейське майбутнє двох країни є ненормальним.

Предстоятелю Української Греко-Католицької Церкви Патріарху Святославу (Шевчуку)

Ваша святосте!

Як Вам відомо, Сенат Республіки Польща нещодавно ухвалив заяву з приводу 70-річчя Волинської трагедії, в якій події 1943-го року названі "етнічною чисткою з ознаками геноциду". Таким чином, український народ звинувачено у здійсненні важкого злочину, до якого насправді він не причетний.

На жаль, польські політичні й державні діячі, фактично, проігнорували відповідні звернення української сторони, в тому числі Церкви, яка застерігала, що подібний крок лише роз'ятрить давні рани, не сприятиме українсько-польському примиренню, і лише підіграє тим силам, які не зацікавленні в існуванні двох сильних європейських держав – України та Польщі.

Переконаний, що негативні наслідки рішення польського Сейму ми дуже скоро відчуємо. Адже історична і національна несправедливість, яка у даному випадку була виявлена щодо України – добрий ґрунт для різноманітних спекуляцій і подальшого нагнітання напруженості між українцями й поляками.

Відомо також, хто з цього скористає. Це будуть інші держави: передусім Росія, яка докладає чималих зусиль, щоб закрити перед Україною двері до Європейського Союзу, втягнути її в "рускій мір", а отже позбавити нас європейської і демократичної перспективи.

Дорогий владико, з 26 по 29 червня Ви перебуватимете з візитом у Польщі, де плануєте підписати спільну декларацію Католицької Церкви в Польщі, Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) та Римо-Католицької Церкви в Україні у зв'язку з 70-річницею Волинської трагедії.

Очевидно, що підписання такої спільної декларації може стати позитивним кроком для нормалізації добросусідських стосунків між Україною і Польщею. Адже високий авторитет Церкви є безсумнівним як в Україні, так і Польщі.

Однак, не можна більше допускати помилок, що їх припустилися, зокрема, польські політики, які наполягли на неприйнятних для України формулюваннях, звинувативши українців у "злочині", "етнічних чистках", "геноциді".

Водночас, на моє переконання, треба взяти до уваги позитивний досвід у врегулюванні українсько-польського конфлікту, який мав місце на Волині під час Другої світової війни. А саме консенсус, що вже був досягнутий між українською і польською Церквами, про що йдеться у заяві громадського комітету "Примирення між народами":

"Як добрий задаток, маємо на сьогодні приклади такого взаємного прощення, здійснені ієрархами наших Церков у 1946, 1987 та 2005 роках.

У 2003 році пролунали спільні заяви українських та польських інтелектуалів, а також офіційних представників обох держав – спочатку найвищих законодавчих органів, Верховної Ради України та Сейму Республіки Польща, а відтак – президентів України та Польщі. Тож на сьогодні маємо надзвичайно важливі для обох народів довершені акти взаємного прощення".

Зрештою, УГКЦ, яку Ви маєте честь сьогодні очолювати, також має великий і позитивний досвід полагодження українсько-польського конфлікту в інтересах двох народів.

Ще у 1945 році на Колегії святого Йосафата в Римі примас Польщі кардинал Ґльонд та український єпископ Іван Бучко започаткували діалог, який згодом дав можливість літургійного затвердження Акту взаємного прощення й поєднання, яке відбулося 19 червня 2005 року у Варшаві та 26 червня 2005 року у Львові.

Крім того, не можна ставити під сумнів засадничі принципи, на яких базується українська історична пам'ять, а відтак національна справедливість. Українські військові з'єднання ОУН і УПА вели збройну боротьбу проти усіх окупантів з єдиною метою – відновлення Української держави. Це була справедлива боротьба на своїй землі.

Після згаданої резолюції Сенату Республіки Польща українсько-польські взаємини ввійшли у фазу особливого напруження, що з огляду на національні інтереси і європейське майбутнє двох країни є ненормальним.

Сподіваюся, дорогий владико, що УГКЦ у Вашій особі зробить все можливе, щоб взаємини між двома великими народами – українським і польським – були по-справжньому дружніми, партнерськими. А всі, хто загинув на Волині в 1943 Іроці, були гідно пошановані.

З повагою,

Богдан Червак, голова ОУН, парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

Дивіться також:

Річниця подій на Волині збурює націоналістів в обох країнах

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

До поляків. Звернення екс-посла України в Польщі Дмитра Павличка

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Хронологія політизації історичних подій на Волині

Михайло Мартиненко: Зберегти в пам'яті Авдіївку

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно, що не було жодного інакшого виходу ніж відступати... Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим. І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів, що це скоріш за все сізіфова праця.

Євгенія Подобна: Точка неповернення

10 років тому, 18 лютого 2014-го, вранці я виходила з дому на роботу на височезних підборах і в дуже красивій спідниці. Чомусь захотілось саме того дня побути дівчинкою-дівчинкою. Натомість опинилась на Майдані, потім в Кріпосному, потім знову на Майдані, мала натовчені боки, добряче угоріла, але найгірше - я тоді вперше побачила поранених і вбитих людей. Це була точка неповернення. Ввечері додому повернулась у тому ж, але пропахлому димом одязі, зовсім інша людина.

Андрій Осадчук: 35 років від дня заколоту письменників

В моєму домашньому архіві зберігаються робочі проекти першої програми Руху, де видно, як на фінальній стадії по друкованому тексту вносилися остаточні правки, саме ті правки, що не дозволили ідеї загинути на старті і дали можливість пройти цензуру центрального комітету партії. Жодна з газет тоді не погодилася на співпрацю і тільки спілчанська "Літературна Україна" опублікувала проект програми "Народного руху України за перебудову". 16 лютого 1989-го відбувся цей публічний демарш ініціативної групи українських радянських письменників, що потім підірвав всю Україну.

Андрій Ковальов: Відродження УАПЦ

35 років тому, 15 лютого 1989 року Ініціативний комітет відновлення Української Автокефальної Правосланої Церкви опублікував своє перше Звернення, яке стало поштовхом і початком Третього відродження УАПЦ.