1000 гривень із сумом та болем

"Не може у час війни та величезних потрясінь на банкноті бути постать людини, яка не вірила в Україну, як державу". Сьогодні до обігу вводять нові банкноти – 1000 гривень.

 
Нова банкнота у 1000 гривень взірця 2019 року

- Ну не може у час війни та величезних потрясінь на банкноті бути постать людини, яка не вірила в Україну, як державу.

Вернадський – видатний вчений із світовим ім'ям. Але український народ в його уявах – частина російської державності.

Навіть цитата на банкноті не правильно написано "Я вірю у величне майбутнє України", а оригінальна "Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук...".

 
Ким насправді був Володимир Вернадський у ставленні до України та українського політичного проекту? Читайте у тексті Ігоря Гирича "Володимир Вернадський. Між російським та українськими берегами"

- Чому на банкноті, яка буде між українців обіговою, не створити мотиваційну композицію. Наприклад розмістити карту сучасної України? Або ж карту Української Держави Скоропадського з частинами Курщини, Вороніжчини та Білгородщини. Зрештою з українським Стародубом? Це ж історична карта! Хай тоді розповідають чий Крим, Таганрог та Донбас.

- Чому банкнота присвячена Академії Наук? Зрештою не Вернадський її створив 100 років тому, поготів вважав її філіалом російської академії наук!

Здається Україна відзначає сторіччя Визвольних змагань та відновлення своєї незалежності. Невже ми боїмося сказати, що ми Нація, яка розпочала своє змагання за відновлення незалежності і сто років тримаємо зброю в руках!

- Чому не постать Скоропадського чи Петлюри? Чому Нацбанк відмовився взагалі від політичних постатей на банкнотах. Останній Грушевський, і то з варіаціями.

Якщо вже такі політкоректні – поставте Мономаха! Нехай хоч люди почитають про княжу Добу, хоч на грошах.

- Могли б купюру присвятити не людині, а скажімо події. Наприклад Конотопській битві, чи Крутам.

- А можливо було поставити Куліша, якому 200 років (все ж, навіть, вдвічі більше ніж Академії!)

Питань багато, але для мене висновок один: купюра у тисячу гривень – малоросійство.

Разом із тим, ми маємо зрозуміти – зображені постаті на грошах не просто стають найпопулярнішими, а вони формують образ у пересічних громадян про Державу.

Згадаймо, як Мазепа опинився на 10 гривнях у той час, коли абсолютна більшість населення знало, що він "зрадник" та під "анафемою".

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

Антон Кістол: Ab Samara Condita. Що не так із передатуванням Дніпра?

Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014-го проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.