Варшава-1944: примітка про міф

Пропагандистський цвях глибоко засів у свідомості мешканців Варшави і перетворив на "українців" російських есесівців генерала Камінського

Чотири роки тому я переклав з англійської чудову книжку канадської історикині Александри Річі "Варшава 1944" - це півтисячі сторінок правдивої інтерпретації перебігу Повстання на документах з архіву тестя авторки - Владислава Бартошевського.

Александра потужно розправляється з польською націоналістичною міфологією, водночас даючи пронизливу і величну картину подвигу простих варшав'ян. Але книжка досі не вийшла і може ще довго не вийде. Дуже шкода, бо я вважаю її однією з найважливіших праць з польської історії ХХ століття.

Проте й Річі не уникла достоту макабричного антиукраїнського міфу, яким переповнені усі можливі мемуари про повстання. Ось одна з моїх приміток про цей міф, понад який не вдалося піднятися навіть їй (зрозуміло, що я послався на позицію впливового історика Ґжегожа Мотики, директора Інституту політичних досліджень, який під тиском націоналістичних політиків дуже далеко відійшов від парадигми свого вчителя Ришарда Тожецького, проте в фактографії залишається професіоналом:

"При інтерпретації свідчень очевидців трагічних подій серпня 1944 р. у Варшаві слід бути дуже обережним. У розділі "Міф про придушення Варшавського Повстання" у синтетичній праці "Від Волинської різанини до операції "Вісла"" (Київ: Дух і Літера, 2013. – С. 168–170) провідний сучасний польський історик Ґжеґож Мотика пише: "[...] В 1944 році мешканці Варшави були переконані, що то власне українці відповідальні за більшість злочинів, вчинених під час Повстання. Ця думка була тоді повсюдною, що можна зауважити бодай навіть у текстах, публікованих у пресі повстанської Варшави. [...].

Між тим, дослідження польських істориків Ришарда Тожецького та Анджея А. Земби показали, що під час Повстання у Варшаві не було дивізії СС "Галичина". Ці історики згідно стверджують, що для того, щоб бути визнаним українцем, вистачало "способу поводження", козацького кашкета, "косоокого" погляду, уживання іншої, ніж німецька, мови.

Відтак уже незабаром варшав'яни всі іноземні підрозділи, які воювали на боці Німеччини, стали називати українськими. Так передусім говорили про бригаду Російської Визвольної Народної Армії [...] Броніслава Камінського.

Камінський був лідером Російської націонал-соціалістичної партії та у своїх планах прагнув до створення в Росії фашистської держави. Бригада вчинила на варшавській дільниці Охота численні злочини [...]. Також іноземні підрозділи підтримували акції укомплектованої з німецьких кримінальних злочинців бригади Оскара Дірлеванґера, яка чинила масові злочини на дільниці Воля.

То були два батальйони туркменів зі східно-мусульманського полку СС і два батальйони азербайджанців. Окрім них, до Варшави потрапили підрозділи калмиків і козаків (донських, отже відданих російській традиції). Всіх їх мешканці Варшави називали українцями. [...]

Це, звісно, не означає, що жоден українець не брав участі в придушенні повстання. Дві українські поліційні роти (від 80 до 150 осіб) дислокувалися в районі алеї Шуха та по вулиці Вавельській у будинку Вищої школи політичних наук.

Групу з 10 підстаршин і старшин дивізії СС "Галичина", котрі навчалися в Познані, включили до угруповання Райнефарта, де вони служили перекладачами. Німці скерували проти повстанців також частину (дві роти) Українського Легіону Самооборони [...] Підрозділ налічував 219 чоловік. Під командуванням полковника Петра Дяченка він протистояв на Повіслі у вересні 1944 року десантові I Армії Війська Польського. [...]

Всі ці підрозділи були, втім, занадто нечисленні, а до того ж прибули у вересні, себто занадто пізно, щоб вплинути на точку зору варшав'ян, сформовану вже на початку серпня. Повторюємо: українців звинувачували в злочинах у Варшаві під впливом кривавих "подвигів" бригади РОНА та інших чужинських загонів, які поза усяким сумнівом, несуть відповідальність за злочини на дільницях Воля та Охота"."

Загалом, причина ксенофобської маячні в спогадах варшав'ян зрозуміла. Від першого дня Повстання підпільна преса, яку передавали з рук в руки і читали на бойових позиціях, в підвалах, де ховалися цивільні, в шпиталях тощо, з дня в день устами кількох польських ендеків, які прибули до Варшави з Галичини та Волині, повторювала раз у раз, що до Варшави ось-ось прибудуть легіони українців, українські есесівські підрозділи тощо.

Вони не прибули, бо й не могли прибути, але пропагандистський цвях глибоко засів у свідомості жертв і перетворив на "українців" російських есесівців генерала Камінського і бійців середньоазійських і кавказьких підрозділів німецької армії...

Спільнота Українського католицького університету: Звернення УКУ щодо ситуації довкола меморіялізації Бабиного Яру

Щось дуже трагічне твориться довкола цього символу Голокосту та інших нацистських злочинів. Був час у радянській історії Бабиного Яру, коли його покинутих і недоглянутих могил влада намагалася не бачити. Сьогодні, коли вже повним ходом іде меморіялізація цього стражденного місця за фактично російським сценарієм, схваленим Меморіяльним центром Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), на зміну оптичному прийшло акустичне диво: остережних голосів влада не чує.

Олег Слабоспицький: У Києві попрощалися з учасником підпілля ОУН та політв’язнем Орестом Васкулом

13 червня у Михайлівському Золотоверхому соборі Православної Церкви України відбулось публічне прощання з Орестом Васкулом – учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, багаторічним в’язнем совєтських концентраційних таборів, керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА з 1992 року. У період 1995-2010 рр. він був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Середзим’я

У це середзим’я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

Володимир В'ятрович: Прецедент Коновальця

Уявити історію України ХХ століття без Євгена Коновальця важко. Адже його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною.