Сотник Андрій Гаврюшенко: виклик сучасним стереотипам

У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ. З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли

19

 19 грудня 1918 року український Харків прощався з вовчанським повітовим комендантом сотником Гаврюшенком.

У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній, під час евакуації комендантського майна з Вовчої на Харків. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ.

З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли. Тридцять років було щирому українському патріотові…

Біографія сотника – справжній виклик сучасним стереотипам.

Місце народження – "Лисиче над Дінцем, де висне дим заводу". На Донбасі виріс, вчився, працював. Там і до українського руху долучився.

Ще у 1905-му, під час Першої російської революції.

За фахом – шахтар. Хто б там що не патякав про буржуазну природу українського націоналізму.

В 1917-му Андрій Гаврюшенко працював в українській раді Північного фронту, займався формуванням національних підрозділів. Потім збройно боровся з більшовизмом, влітку 1918-го зайняв посаду комендантського осавула при комендатурі Корочі (зараз територія РФ).

Там же, в нинішній "ерефії", тільки в сусідньому Білгороді, Андрій Гаврюшенко встиг ще попрацювати у місцевій "Просвіті". Досить активній, до речі.

З перших днів протигетьманського перевороту Андрій Гаврюшенко – у лавах республіканців. Спочатку був білгородським, потім – вовчанським повітовим комендантом.

…Сила-силенна народу прийшла до Михайлівської церкви віддати останню шану покійному. Був губерніальний комісар Тимошенко, козаки-дорошенківці, представники української комендатури, вищі чини харківської міліції.

Поховали Андрія Андрійовича Гаврюшенка з військовими почестями на Усікновенському цвинтарі. От тільки де була його могила, тепер уже не скаже ніхто.

Бо у сімдесяті радянська влада зрівняла всіх – білих, червоних, жовто-блакитних. У прямому сенсі слова зрівняла – з землею.

Колишній цвинтар став Молодіжним(!) парком. А Михайлівську церкву, де відспівували сотника, підірвали ще раніше – за часів Микити Хрущова.

Так знищували нашу ПАМ'ЯТЬ…

Мирослав Іванек : На Волині найбільше постраждали українці та євреї

Кволі спроби заперечити заявам поляків здебільшого зводяться до нагадування, що поляки також вбивали українців, але цей аргумент є нівечений аргументом асиметрії польських і українських втрат. У цьому розігрітому до червоного спорі про польсько-українські жертви дивним чином загубилася усвідомленість, що найбільші злочини на Волині під час війни скоїли німці, а найбільших жертв зазнали українське та єврейське населення.

Богдан Червак: В Україну повернуть останки тещі Євгена Коновальця та Андрія Мельника Марії Федак

У Люксембургу відбулася ексгумація праху Марії Федак – матері Софії Федак-Мельник, дружини Голови ОУН Андрія Мельника.

Юрій Бутусов: Пам'яті Сергія "Борцухи"

На війні загинув Сергій "Борцуха" - боєць групи снайперів "Тенгрі" ГУР МО, який у перші дні великого вторгнення на велосипеді з гранатометом РПГ-7 та трьома пострілами до нього вирушив зупиняти російські бронетанкові колони, що рвались на Ірпінь.

Юрій Рудницький: Самореабілітація полковника. Враження й нотатки читача

У 1928 році полковник Січових стрільців Євген Коновалець видав брошуру "Причинки до історії української революції". Всупереч назві, брошура мало схожа на нотатки чи роздуми з приводу всього спектру історії визвольної боротьби 1917-1921 рр. Радше маємо справу з прагненням її автора пояснити позицію і свою, і "січовиків" у різні періоди - Центральної Ради, Української Держави і Директорії.