Сотник Андрій Гаврюшенко: виклик сучасним стереотипам

У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ. З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли

19

 19 грудня 1918 року український Харків прощався з вовчанським повітовим комендантом сотником Гаврюшенком.

У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній, під час евакуації комендантського майна з Вовчої на Харків. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ.

З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли. Тридцять років було щирому українському патріотові…

Біографія сотника – справжній виклик сучасним стереотипам.

Місце народження – "Лисиче над Дінцем, де висне дим заводу". На Донбасі виріс, вчився, працював. Там і до українського руху долучився.

Ще у 1905-му, під час Першої російської революції.

За фахом – шахтар. Хто б там що не патякав про буржуазну природу українського націоналізму.

В 1917-му Андрій Гаврюшенко працював в українській раді Північного фронту, займався формуванням національних підрозділів. Потім збройно боровся з більшовизмом, влітку 1918-го зайняв посаду комендантського осавула при комендатурі Корочі (зараз територія РФ).

Там же, в нинішній "ерефії", тільки в сусідньому Білгороді, Андрій Гаврюшенко встиг ще попрацювати у місцевій "Просвіті". Досить активній, до речі.

З перших днів протигетьманського перевороту Андрій Гаврюшенко – у лавах республіканців. Спочатку був білгородським, потім – вовчанським повітовим комендантом.

…Сила-силенна народу прийшла до Михайлівської церкви віддати останню шану покійному. Був губерніальний комісар Тимошенко, козаки-дорошенківці, представники української комендатури, вищі чини харківської міліції.

Поховали Андрія Андрійовича Гаврюшенка з військовими почестями на Усікновенському цвинтарі. От тільки де була його могила, тепер уже не скаже ніхто.

Бо у сімдесяті радянська влада зрівняла всіх – білих, червоних, жовто-блакитних. У прямому сенсі слова зрівняла – з землею.

Колишній цвинтар став Молодіжним(!) парком. А Михайлівську церкву, де відспівували сотника, підірвали ще раніше – за часів Микити Хрущова.

Так знищували нашу ПАМ'ЯТЬ…

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?